Валентин Гаврилович Литвиненко — український художник-графік, живописець, ілюстратор, чия творчість залишила помітний слід у візуальному мистецтві XX століття. Його життєвий шлях був сповнений праці, пошуків і глибокого зв’язку з народною культурою, що надихала його на створення образів, близьких і зрозумілих широкому загалу.
Народився 28 серпня 1908 року в Кременчуці на Полтавщині в родині дрібного торгівця. Дитинство майбутній митець провів у селі Дейманівці, занурившись у просту сільську дійсність, яка згодом озветься у його ілюстраціях до казок і пейзажах.
У 1924 році, після переїзду з матір’ю до Криму, почав працювати наймитом — спочатку чорноробом, потім учнем маляра, згодом покрівельником. Попри важку фізичну працю, Литвиненко шукав шлях до мистецтва: з 1929 року навчався у художній студії Миколи Самокиша в Сімферополі — одному з найвідоміших українських графіків свого часу. Надалі продовжив освіту в робітничому факультеті при Харківському художньому інституті (1932–1934), а пізніше — у студії Івана Селезньова в Києві (1934–1935), де опанував академічні основи малюнка і композиції.
Відслуживши строкову службу в Червоній армії, Валентин Литвиненко спробував себе в журналістиці, працюючи у газеті "Комсомолець України". Проте мистецтво невідворотно кликало його: перед самою війною він був уже знаним художником у видавничих колах — ілюстрував книги для "Держнацменвидаву", "Дитвидаву" та видавництва "Мистецтво".
З початком німецько-радянської війни був мобілізований до армії, однак незабаром відкликаний до Політвидаву при ЦК КП(б)У, де брав участь у виготовленні бойової графіки — плакатів, листівок, сатиричних вікон. Його пензлю належать карикатури, агітаційні роботи, а також ілюстрації до пропагандистських брошур, виконані в стилі соцреалізму.
Після війни Литвиненко активно працював у галузі книжкової і станкової графіки. Його творчий доробок охоплює жанрові пейзажі, книжкові ілюстрації, образи з українського фольклору. Значну частину його спадщини становлять роботи, присвячені Тарасові Шевченку — так звана шевченкіана, в якій художник переосмислював постать Кобзаря через призму народного світогляду.
Його ілюстрації до народних казок і байок були витримані в характерному стилі — теплі, колоритні, сповнені народної мудрості, вірно передавали дух епохи й українського національного характеру.
З 1954 року до кінця життя Валентин Литвиненко мешкав у Києві, де продовжував творити, залишаючись вірним своєму покликанню. Помер 15 грудня 1979 року, залишивши по собі багату спадщину в образотворчому мистецтві України.
Його творчість — це історія часу, переплетена з долею митця, який пройшов шлях від селянського хлопця до одного з чільних представників української радянської графіки.