Липа Іван Левкович (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик; 24 лютого 1865, Керч — 13 листопада 1923, Винники біля Львова) — український лікар, письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч, один із засновників українського національного руху в Наддніпрянській Україні.
Походив із козацького роду по лінії матері — Ганни Житецької. З дитинства виявляв допитливість і здібності до навчання. Закінчив початкову школу при грецькій церкві, а згодом — Керченську гімназію, де вчився впродовж 1880–1888 років. У 1888 році вступив до медичного факультету Харківського університету.
У 1891 році разом з Борисом Грінченком, Миколою Міхновським та іншими став співзасновником "Братства тарасівців" — таємної організації, яка ставила собі за мету поширення ідей Шевченка, формування національної свідомості та боротьбу за незалежність України. У 1893 році братство було викрите, а Івана Липу заарештовано. Він провів 13 місяців у в’язниці, після чого ще три роки перебував під поліційним наглядом у Керчі.
У 1897 році закінчив медичний факультет Казанського університету, працював лікарем у Херсонській губернії, потім у Полтаві. Із 1902 по 1918 рік мешкав в Одесі, де активно займався лікарською практикою, громадською діяльністю, літературою та видавничою справою. У місті Дальник побудував лікарню для бідних. Заснував видавництво "Одеська літературна спілка", разом із дружиною редагував альманах "Багаття". Його публікації з’являлися в провідних українських виданнях: "Діло", "Буковина", "Правда", "Зоря", "Українська Хата".
У 1917 році був призначений українським комісаром Одеси, заснував видавництво "Народній Стяг". Переїхав до Києва, де приєднався до Української партії соціалістів-самостійників і увійшов до її Центрального комітету. У часи УНР обіймав посаду міністра віросповідань, був членом Національної Ради. У січні 1919 року підписав розпорядження, яке зобов’язувало вести церковне діловодство, зокрема метричні книги, українською мовою. У 1920 році брав участь у роботі комісії з підготовки Конституції УНР, деякий час очолював міністерство охорони здоров’я в еміграційному уряді.
На початку 1922 року переїхав до Львова, а з березня того ж року оселився у Винниках. Тут, відірваний від політики, працював як лікар, вів скромне життя. Мешкав у будинку Марії Лозовської на вулиці Лесі Українки, відкрив амбулаторію. Польська влада переслідувала його за відсутність дозволу на медичну практику.
Зберігав тісний зв’язок із родиною — дружиною Марією, яка залишилася в Одесі, та сином Юрієм, який навчався в Познані. У Винниках приятелював із Іваном Огієнком, який залишив про нього теплі спогади. У них Липа проголошував віру в неминучу перемогу української національної ідеї.
У Винниках написав низку художніх творів, зокрема новели "Кара" та "Утома". У 1919 році захворів на рак шлунка, стан здоров’я у листопаді 1923 року різко погіршився. Помер 13 листопада 1923 року. Похований у Винниках, похорон провів греко-католицький священник з благословення митрополита Андрея Шептицького.
Іван Липа залишив помітний слід в історії українського національного руху. Його життя — це приклад служіння нації, ідеалам духовності, просвіти, гуманізму та державності.