Левицький Мирон Миколайович — життєпис художника, що творив Україну кольором і формою
14 жовтня 1913 року у Львові народився Мирон Левицький — постать, що залишила яскравий слід в історії українського мистецтва ХХ століття. Його батьками були Микола Левицький та Антоніна Рущицька — інтелігентна родина, яка прищепила майбутньому митцю любов до рідної культури.
Ще навчаючись в Академічній гімназії у Львові, юнак захопився малюванням. Після завершення гімназії у 1931 році він вступив до Мистецької школи Олекси Новаківського — тоді провідного осередку українського художнього життя в Галичині. Протягом двох років Мирон осягав основи малярства, переймаючись духом національного відродження через мистецтво.
У 1933–1934 роках продовжив освіту у Краківській академії мистецтв, вивчаючи графіку у майстерні відомого польського художника Владислава Скочиляса. Це був важливий період формування його художньої мови, в якій згодом органічно поєднаються європейська вишуканість і український традиційний стиль.
Повернувшись до Львова в 1935 році, Левицький почав працювати графіком у видавництві «Батьківщина». Одним із перших значущих проєктів стали ілюстрації до «Енеїди» Івана Котляревського. Його праця швидко здобула визнання — зокрема в найбільшому українському видавничому домі того часу «Українська Преса» Івана Тиктора. У 1938–1939 роках він також працював над літературно-мистецьким журналом «Ми і світ», у якому гармонійно поєднував естетичне оформлення, ілюстрації та публіцистичний зміст.
Водночас Левицький спробував себе як монументаліст: у 1937 році він уперше виконав поліхромний розпис бані церкви у Серафинцях на Городенківщині. А в 1938 році став членом Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), що засвідчило його належність до кола провідних українських митців Галичини.
У 1939–1941 роках, у період першої радянської окупації Львова, працював у відділі археології Академії наук УРСР, а згодом — у Львівському історичному музеї. Тут оформлював виставки, копіював старовинні ікони та захоплювався вивченням барокової архітектури. Цей досвід згодом увійде до його творчості як стилістична домінанта.
Під час німецької окупації він став художнім редактором Українського видавництва, викладав у Львівській мистецько-промисловій школі та активно впливав на становлення молодої мистецької генерації. Його учнями були Яків Гніздовський, Мирон Дзиндра, Святослав Караффа-Корбут, Володимир Патик.
У 1943 році Мирон Левицький став військовим кореспондентом дивізійної газети «До перемоги» у складі дивізії «Галичина». Після її перетворення в Українську національну армію залишився в штабі генерала Павла Шандрука.
Після війни, разом із дружиною, переїхав до Інсбрука (Австрія), де викладав рисунок у гімназії та повернувся до станкової графіки. У 1946–1948 роках активно експонувався на виставках у містах Австрії, Бельгії, Німеччини.
У 1949 році подружжя емігрувало до Канади. У Вінніпезі Мирон став художнім редактором видавництва Івана Тиктора, оформив понад 20 обкладинок до видань, серед яких «Велика історія України» та «Історія українського війська». Також працював для дитячих і гумористичних журналів, писав під псевдонімом Порфирій Горотак.
1952 року в родині народився син Марко. Того ж року Левицький отримав замовлення на розпис церкви у Манітобі, а в 1954 році — у Вінніпезі. Його мистецький доробок тоді активно збагачувався й портретами.
У 1955 році переїхав до Торонто й очолив мистецький відділ студії «Орбіт», яка документувала життя української діаспори. Подорожував багатьма країнами — Великою Британією, Францією, США, Бельгією, Італією — фіксуючи нові враження у пейзажах та графічних нотатках.
Здійснивши свою давню мрію, у 1956–1958 роках жив і працював у Парижі. Там у 1958 році відбулася його дебютна виставка під патронатом Жана Кокто, яка мала гучний успіх серед французьких критиків. Вона підтвердила його здатність поєднувати українську естетику з європейським модернізмом.
У 1972 році Мирон одружився вдруге — з Галиною Горюн. У 1974–1985 роках очолював Українську спілку образотворчих мистців у Канаді. Подорожував Австралією, Іспанією, Португалією, розписував українські церкви за океаном.
У 1991 році, вже у поважному віці, вперше після довгих років еміграції повернувся в Україну, щоб побачити рідний Львів.
Помер Мирон Левицький 17 липня 1993 року в Торонто, залишивши по собі спадщину, що досі надихає українських митців на збереження національної ідентичності через мистецтво.