Борис Наумович Левін
Біографія
Борис Левін — український письменник, журналіст, дослідник літератури, чий творчий шлях був тісно пов’язаний із Полтавою, де він прожив майже пів століття. Народився 5 травня 1919 року у Чернігові, в родині коваля. Дитинство письменника частково минуло в білоруському селі Жиличі, де на той час мешкали його батьки. Після завершення семирічної школи в 1933 році, Борис продовжив навчання в робітничому факультеті Чернігівського учительського інституту. Вже за два роки став студентом цього ж інституту, а згодом — і Ніжинського педінституту.
Перші кроки в літературі Борис зробив ще до початку Другої світової війни. Зокрема, його поема "Партизани" була опублікована в журналі "Радянська література" у 1939 році. Але війна перервала ці наміри: 10 липня 1941 року він пішов на фронт. Участь у бойових діях, враження війни, пережиті емоції — усе це згодом лягло в основу багатьох його творів.
Після демобілізації в 1946 році Борис Левін повернувся до викладацької роботи: спочатку вчителював у Слов’янському учительському інституті, потім перейшов у журналістику, працюючи в редакціях обласних газет у Чернігові, Вінниці, а з 1953 року — в Полтаві, де став редактором "Зорі Полтавщини". Саме з того моменту його життя остаточно пов’язується з цим містом, а письменництво стає основним заняттям.
Борис Левін був членом Спілки письменників України. Працював плідно й невпинно: оповідання, повісті, романи — понад три десятки книжок вийшло з-під його пера. Тематичне поле його творчості було широким: воєнна проза, дитячі твори, нариси з життя сучасників, глибокі роздуми про духовні витоки української культури. Але центральне місце посів його багаторічний літературно-історичний проєкт, присвячений Івану Котляревському.
Цикл повістей під спільною назвою "Веселий мудрець" — це семикнижна епопея, над якою письменник працював майже два десятиліття. Він не просто відтворив події життя видатного полтавця, а занурив читача в атмосферу епохи, в якій той жив і творив. Для цього автор вивчав архіви, маловідомі джерела, листування сучасників Котляревського. Його підхід до історії — не сухий академізм, а художнє осмислення постаті в контексті часу, через призму людського життя.
Поряд із Котляревським, ще однією великою постаттю, яка захопила Левіна, став Микола Васильович Гоголь. У 1990-х роках у полтавських видавництвах вийшов цикл повістей про останні роки життя письменника, в яких Борис Левін трактує події оригінально, художньо переосмислює особисту драму Гоголя, показує його вразливість, внутрішній конфлікт, духовні пошуки. Серед них — повісті "Единственная", "Прощай, Васильевка!", "Не отрекаюсь", "В последнем круге". У цих творах Левін знову демонструє здатність бачити у великій біографії живу людину — з її слабкостями, сумнівами, болем і правдою.
Окрім історичних тем, Борис Левін активно працював у жанрі соціальної повісті та дитячої літератури. Його твори "Заслуженная слава", "Єгорка", "Добрьіе люди", "Твои сыновья", "Роса на рябине" — це розповіді про звичайних людей, про доброту, вірність, про гідність у буденних обставинах. Він умів говорити з дітьми мовою світлою, зрозумілою і щирою.
У своїй творчості Борис Левін поєднав журналістську виразність, художню глибину і дослідницьку точність. Його твори — це не лише про героїв минулого, а й про зв’язок поколінь, про гідність, пам’ять, про культуру як духовну основу народу.
Борис Левін помер 28 червня 2002 року в Полтаві. Він залишив по собі велику літературну спадщину, серед якої особливе місце займають твори про Котляревського та Гоголя — як глибокі спроби осмислити українське слово і дух через життя двох видатних постатей. Його ім’я вписане в літературну історію Полтавщини і України як ім’я письменника, що зберіг у слові душу народу.