Левченко Гаврило — Біографія (розширена версія)
Гаврило Левченко народився 26 березня 1879 року в селі Козел, що на Чернігівщині, у родині селян. Із юності тягнувся до знань і освіти, тому здобув фах у вчительському інституті. Його подальше життя було присвячене не лише навчанню інших, а й активній громадській, культурно-просвітницькій та літературній діяльності.
У перші роки педагогічної практики працював учителем у школах Васильківського повіту на Київщині. Педагогіка для нього ніколи не була формальністю — він сприймав її як дієвий інструмент для зміцнення української ідентичності в умовах русифікованої освіти. Вже з 1910 року Левченко стає головою Української громади в місті Пирятин (Полтавщина), і ця позиція дала йому змогу втілювати власні погляди в конкретні справи. Він не тільки викладав, а й організовував земські школи, засновував кооперативи, сільські бібліотеки, гуртки самодіяльного театру, впроваджував українську мову й культуру у щоденне життя громади.
Його активна суспільна позиція не залишилася непоміченою владою. Через участь у національному русі та революційних подіях початку ХХ століття Гаврила Левченка неодноразово арештовували. Втім, це не зламало його волі — він продовжував писати, виступати й діяти. Ще з 1907 року публікував свої перші твори в українських часописах "Рідний Край", "Засів", "Світова Зірниця", "Маяк", які були важливими культурними майданчиками доби.
Літературна спадщина Левченка доволі об’ємна. Його перу належать численні драми й комедії, які мали популярність серед аматорських театральних труп, зокрема: "На межі" (1907), "День правди" (1909), "За друзі своя", "Князь Хорив" (1912), "Цивільний шлюб", "Шахрай", "Смерть" (1914, 1919), "Як журавлі кричать" (1915), "Світова справа" (1916), "Юрко Огневик", "Дяк" (1918). Його драми відображали складну моральну дійсність тогочасного суспільства, порушували теми честі, вибору, гідності й особистої відповідальності.
Не менш важливими є і прозові твори Левченка. У збірках "На шляху життя" (1914), "Московка" (1914), "Оповідання", "Чернігівські силуети" (1918) читач знайде прості, але глибокі історії, що показують долі звичайних українців на тлі переламних історичних подій. У 1913 році вийшла поетична збірка "Стогін життя", у якій автор відкриває інтимні сторони свого внутрішнього світу — неспокій, тривоги, прагнення змін і надію.
За радянських часів, уже після встановлення більшовицької влади, Левченко ще деякий час публікував свої оповідання на сторінках журналу "Нова громада", проте з 1925 року його ім’я поступово зникає з публічного простору. Ймовірно, це було пов’язано з політичною недовірою до діячів національного відродження, навіть якщо вони формально підтримували радянський устрій.
На початку 1930-х років, в умовах зростання репресій, Левченка було заарештовано. Його заслали до таборів — каральної системи, яка тоді нищила українську інтелігенцію. Із заслання він уже не повернувся. Як і багато його сучасників, став жертвою радянського терору. Точна дата смерті невідома, але є свідчення, що загинув у таборах.
Життєвий шлях Гаврила Левченка — це приклад відданості ідеї просвітництва, національного служіння та глибокої людяності. Його літературна спадщина залишається частиною скарбу української культури, а доля — гірким нагадуванням про ціну, яку заплатила українська інтелігенція за свою вірність народові.