Лепкий Богдан Сильвестрович (9 листопада 1872 — 21 липня 1941) — видатний український письменник, поет, літературознавець, педагог, перекладач і громадський діяч, чия постать стала символом інтелектуального й духовного розквіту Галичини початку ХХ століття.
Народився Богдан Лепкий у мальовничому селі Крегулець, розташованому між Гусятином і Копичинцями на Поділлі, в родині сільського священика Сильвестра Лепкого та Домни Глібовицької. Батько був людиною високоосвіченою, випускником Львівського університету, письменником, публіцистом і громадським діячем. Завдяки його впливу Богдан із ранніх років поринув у світ книг, мов і культури.
Освіту Богдан розпочав удома під керівництвом учителя Дмитра Бахталовського. Пізніше навчався у "нормальній" школі в Бережанах, а згодом — у гімназії того ж міста. Бережанська гімназія, попри віддаленість від великих культурних центрів, мала вагоме значення для формування майбутнього письменника. Тут він зацікавився літературою, мистецтвом, історією. Уже в гімназії Лепкий писав перші поетичні твори, захоплювався творчістю Тараса Шевченка та Івана Котляревського.
Після закінчення гімназії Богдан вступив до Академії мистецтв у Відні, де мав намір здобути фах художника. Проте саме у Відні відбулося його знайомство з Кирилом Студинським, що спонукало Лепкого змінити фах і присвятити себе словесності. Він переходить до Віденського університету, слухає лекції відомого славіста Ватрослава Ягича, вступає до товариства "Січ", бере активну участь у культурному й громадському житті української молоді.
Навчання продовжив у Львівському університеті, де викладав Омелян Огоновський. Паралельно Лепкий поглиблював свої знання, активно писав та публікувався. Його друзі та соратники цього періоду — Іван Копач, Осип Маковей, Климентій Глібовицький, Микола Вороний.
По завершенні університету Богдан Лепкий викладав українську та німецьку мови в Бережанській гімназії. Педагогічна діяльність поєднувалася з інтенсивною літературною працею. Саме в цей час він створює низку оповідань, поезій, драм, а також розпочинає перекладацьку діяльність.
У 1899 році Лепкого запрошують викладати українську мову та літературу у Ягеллонському університеті в Кракові. Там він проводить більшість свого подальшого життя. Краків стає центром його літературної й наукової діяльності, а його помешкання перетворюється на осередок української інтелігенції. Серед його гостей — Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Михайло Коцюбинський, Соломія Крушельницька.
У роки Першої світової війни Богдан Лепкий змушений виїхати з Яремча, де його застали воєнні події, й оселяється у Відні. Пізніше працює в таборах військовополонених у Вецларі, займається культурно-освітньою діяльністю, організовує театральні постановки, школи, бібліотеки.
Після війни письменник знову повертається до Кракова, де продовжує педагогічну і літературну працю. В 1925 році стає професором Ягеллонського університету. Пише й публікує поезії, прозу, літературознавчі праці, спогади, переклади. З-під його пера виходять збірки віршів "На чужині", "З глибин душі", дослідження про Шевченка, Шашкевича, Стефаника.
Особливо значущим є внесок Лепкого у справу збереження пам'яті про Івана Мазепу. Його історична повість "Мазепа" стала частиною великого літературного проєкту "Мазепіана".
Помер Богдан Лепкий 21 липня 1941 року у Кракові, де й похований. У 1972 році на його могилі встановлено барельєф. Його ім'я носили вулиці, школи, бібліотеки, а його спадщина знову й знову відкривається новим поколінням українців.
Творчість Богдана Лепкого — це глибока любов до рідної землі, щире захоплення українською історією й культурою, високий гуманізм і благородство душі. Його літературний доробок став невід'ємною частиною української духовної традиції.