Лебідь Максим Максимович
Розширена біографія
Максим Лебідь народився 24 листопада 1899 року в мальовничому селі Келеберда, що на Полтавщині. Його юність припала на складні й бурхливі роки початку ХХ століття, які сформували в ньому свідомого, активного та творчого українця. Освіту здобував у Кобеляцькій гімназії, яку закінчив у 1917 році — саме тоді, коли в Україні вирували національно-визвольні процеси. З наміром стати військовим, він вирушив до Києва і намагався вступити до Української школи військових старшин, однак, попри його прагнення, це йому не вдалося.
Не зневірившись, Максим залишився у Києві, де влаштувався працювати у відомому на той час українському видавництві "Криниця". Це стало першим серйозним кроком у напрямку літератури та культури. У 1923 році він повернувся на рідну Полтавщину, де очолив український театр, і активно включився в культурне життя краю: працював інструктором у повітовому відділі освіти в Кобеляках, бібліотекарем у Дніпропетровську, а згодом — директором Будинку літераторів у тодішньому літературному центрі України — Харкові.
Літературна діяльність Максима Лебедя була інтенсивною й багатогранною. Його перші вірші почали з’являтися у друці ще в 1923 році. Він співпрацював із такими виданнями, як "Селянська правда", "Червоний Шлях", "Зоря", "Всесвіт", "Плужанин" та іншими. Поет брав активну участь у діяльності літературної організації "Плуг" і навіть був секретарем її Полтавської філії. Крім того, працював у видавництві "Мистецтво", де мав можливість сприяти розвитку національної культури.
Однак за його діяльність і національно свідомі переконання довелося заплатити страшну ціну. 23 червня 1934 року Максима Лебедя заарештували у Харкові. У грудні того ж року його засудили до п’яти років ув’язнення. Він потрапив до одного з таборів Ухтпечлагу в місті Чиб’ю (тепер — територія Республіки Комі, РФ). Проте навіть це було не кінцем.
23 листопада 1937 року поета засудили повторно, цього разу за стандартною для того часу статтею 58–10 Кримінального кодексу РРФСР, яка передбачала покарання за "антирадянську агітацію". Рішенням "трійки" при УНКВС Архангельської області від 16 грудня 1937 року Максиму Лебедю винесли найвищу міру покарання — розстріл. Вирок було виконано 19 січня 1938 року. Його поховали у спільній могилі в Новій Ухтарці.
Трагічна доля Максима Лебедя — ще одне яскраве і болюче свідчення знищення цілого покоління українських інтелектуалів і митців, які стали жертвами сталінського терору. Його ім’я — в ряду тих, кого ми сьогодні вшановуємо як частину Розстріляного Відродження — покоління, яке, попри все, встигло залишити глибокий слід в українській культурі.