Ле Іван — переписана та розширена біографія
Іван Ле, справжнє ім’я якого — Іван Леонтійович Мойся, народився 1895 року в селі Мойсенці на Черкащині, в родині безземельного селянина-заробітчанина. Його життєвий шлях розпочався з важкої фізичної праці — працював на будівництві, здобуваючи фах практичною працею. Не маючи ще формальної освіти, він швидко зарекомендував себе й дослужився до посади десятника, а згодом — техніка дільниці. Цей життєвий досвід став фундаментом для його подальшого творчого осмислення світу.
У 1915 році був мобілізований на фронт Першої світової війни, де виконував обов’язки інструктора-хіміка у військових частинах хімічного захисту. Під час служби здобув досвід, який називав своїм «польовим коледжем». Він навчався серед інтелігентних, освічених людей — студентів, вчителів, техніків — що, без сумніву, вплинуло на його інтелектуальний та мистецький розвиток.
Ще до війни, у 1913 році, Іван Ле почав друкуватися в черкаській газеті "Приднепровье". Саме з редакційною помилкою в цій газеті пов’язана поява псевдоніма «Ле» — підпис під одним із текстів був нечіткий, тож редактори надрукували лише дві літери, які й стали його літературним іменем.
У 1922 році вступив до Київського політехнічного інституту на робітфак, а згодом став студентом факультету інженерів шляхів сполучення. Попри технічну спеціальність, активно долучався до літературного життя. Ініціював створення Групи молодих письменників КПІ, серед яких був і Юрій Яновський — друг на все життя. У 1925 році в газеті "Більшовик" з’явилося його перше програмне оповідання — "Змичка", що письменник вважав початком своєї професійної літературної кар’єри.
1927 рік став для Івана Ле роком активної громадської діяльності та творчого злету: вийшла його перша збірка "Юхим Кудря", було засновано Київську філію ВУСПП, створено «Літературну газету», а також інститутське видання "Київський політехнік", головним редактором яких став сам письменник. Він прагнув поєднати інженерну освіту з літературною творчістю, що зробив блискуче.
Саме завдяки інженерному досвіду Ле очолив будівництво житлового кооперативу "Роліт", де пізніше оселилося багато відомих українських письменників. Як виконроб, він організував процес так, що будівництво завершилося успішно в 1934 році.
Його творчість охоплювала як сучасну, так і історичну тематику. Зокрема, роман "Роман міжгір’я", який вийшов після його стажування в Фергані, здобув великий успіх, був перекладений багатьма мовами і витримав понад сорок перевидань. Його історичні романи "Наливайко" (1940) і особливо епічна трилогія "Богдан Хмельницький" стали визначними явищами в українській літературі. Останню він писав упродовж майже трьох десятиліть — завершення третьої частини припало на 1965 рік.
Під час Другої світової війни Іван Ле брав участь у бойових діях як військовий кореспондент, інструктор фронтового радіомовлення та журналіст центральної газети "Известия". Його фронтові нотатки увійшли до збірки "Іспит вогнем".
Помер Іван Ле 9 жовтня 1978 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Його творчий спадок — це не лише художня література, а й приклад того, як інтелект, праця, громадянська позиція та художнє слово можуть служити народу, зберігати історичну пам’ять і формувати національну свідомість.