Олександр Лан (справжнє ім’я — Кирило Юхимович Коршак) — український поет, прозаїк, член літературного об’єднання «Плуг», представник покоління, яке згодом отримало назву «Розстріляне Відродження». Народився 12 травня 1897 року в селі Дирдин, поблизу Городища на Черкащині, у родині селян. Свої юні роки провів у степовому краї, серед багатої природи й трудового побуту, що згодом відчутно позначилося на його творчості — поет жив у ритмах села, дихав повітрям полів і вірив у поступ селянського народу.
Після закінчення Черкаської учительської семінарії працював учителем у сільській школі. Згодом вступив до Київського інституту народної освіти, який у ті роки став осередком формування нового покоління української інтелігенції, мислячої, модерної, ідеалістичної. Саме там Лан зміцнив свою зацікавленість літературою та зробив перші впевнені кроки на шляху письменника.
Дебютував у пресі 1924 року. Його вірші друкувалися в провідних українських журналах: «Нова Громада», «Життя й Революція», «Глобус», «Червоний Шлях». Він увійшов до літературного об’єднання «Плуг» — одного з найбільших творчих угруповань, що згуртувало письменників із селянським корінням і тими, хто прагнув писати «для хлібороба і про хлібороба». У цьому середовищі Лан знайшов підтримку, поштовх до праці й розкрив свій ліричний дар.
У 1928 році вийшла його перша поетична збірка «Отави косять» — твори в ній були сповнені живої поетики праці, буяння природи, щирих емоцій. У 1930 році з’являються одразу дві нові збірки — «Назустріч сонцю» та «Долоні площ». У цих книгах чітко окреслилося бажання автора поєднати лірику з елементами епосу та суспільного звучання. Він пробував осмислювати сучасність у контексті радикальних змін, трансформації села й ролі людини в новому суспільстві. Водночас у його віршах залишався особливий ритм — внутрішній і зовнішній, близький до дихання степу й серцебиття людини, що шукає гармонії з навколишнім світом.
Проте кінець 1920-х років приніс темні хмари над усією українською культурою. Коли почалися масові арешти інтелігенції, Лан перестав друкуватися. У пошуках віддушини звернувся до археології. У 1932–1934 роках працював науковим співробітником Інституту теорії матеріальної культури при Академії наук УРСР. Проте й цей «порятунок» виявився нетривалим: 1937 року Лана звільнили з інституту, а 6 листопада того ж року — арештували. 22 грудня 1937 року він був розстріляний, як і багато інших представників покоління, яке встигло лише почати говорити на повен голос.
Творчий спадок Олександра Лана невеликий, проте виразний. Його поезія вирізняється органічною мовою, увагою до деталей, щирістю інтонації, образами, наповненими реальним життям українського села. Він належав до тих, хто не встиг дожити до справжнього розквіту свого таланту, але назавжди залишився у ряду тих, чия творчість — це голос доби, який знову звучить у наші дні з новою силою.
Сьогодні ім’я Олександра Лана повертається до літературної пам’яті завдяки дослідникам та упорядникам, зокрема Юрію Винничуку, який включив біографію та згадки про автора до антології «Невідоме Розстріляне Відродження» (2016). Його життя — це приклад безкомпромісного шляху митця, який не зрадив себе, навіть коли змовкла друкарня і запанувала тиша репресій.