Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович (1778 — 1843)
Григорій Федорович Квітка, знаний під літературним псевдонімом Основ’яненко, народився у селі Основа поблизу Харкова в родині дворян-поміщиків. Упродовж життя він займав низку значущих посад: служив комісаром народного ополчення (1806–1807), очолював Харківський театр (1812), був повітовим предводителем дворянства (1817–1828), совісним суддею та головою палати карного суду в Харкові.
Живучи то в рідній Основі, то безпосередньо в Харкові, Квітка-Основ’яненко активно долучався до всіх важливих освітніх і культурних ініціатив регіону. Він став ініціатором створення журналу «Украинский вестник», альманахів «Утренняя звезда» та «Молодик», уклав першу збірку українських прислів’їв і приказок. Його діяльність тісно перепліталася з роботою Харківського театру, де він співпрацював із трупою як драматург і меценат.
У своїх перших публікаціях — фейлетонах, статтях, жартівливих віршах (перша половина 1810–1820-х років) — Квітка друкувався переважно в харківських виданнях: «Украинский вестник», «Харьковский Демокрит», «Харьковские известия». Особливий читацький інтерес викликав сатиричний цикл у формі листів «Письма Фалалея Повинухина», де в образі неука-поміщика автор глузливо критикував суспільні та культурні явища («Украинский вестник», 1816–1817; «Вестник Европы», 1822).
Наприкінці 1820-х — на початку 1830-х років Квітка створив шість сатиричних п’єс російською мовою. Найвідоміші серед них:
1827 р. — «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (надрукована 1840 р.; за сюжетною побудовою та типажами передує гоголівському «Ревізору»);
1828 р. — «Дворянские выборы» (викликала резонанс — тисячу примірників у Москві розкупили за два місяці; заборонена після ознайомлення імператором Миколою І);
1829 р. — «Шельменко — волостной писарь»;
1830 р. — «Ясновидящая» (не була надрукована через цензурні обмеження).
1832 рік ознаменувався появою першої українськомовної повісті «Маруся» — твору, що відкрив нову сторінку в історії української прози. Через два роки з’явилася перша книга збірки «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», яка об’єднала прозові твори українською мовою — повісті та оповідання. 1836–1837 роки — вихід другої частини цієї збірки. Окремі твори, зокрема повість «Козир-дівка», були надруковані у столичних виданнях окремими книжками.
Українською мовою Квітка писав твори двох провідних напрямів: бурлескно-реалістичні (гумористичні) та сентиментально-реалістичні повісті. До першої групи належать оповідання:
«Салдацький патрет» (1833),
«Мертвецький Великдень»,
«От тобі і скарб»,
«Пархімове снідання»,
«Підбрехач»,
а також славетна повість «Конотопська відьма» (1833), у якій народна фантастика переплітається із глузливою сатирою на соціальні типажі.
До сентиментально-реалістичних творів, у центрі яких — образ скромної, ніжної сільської дівчини, належать:
«Маруся» (1832),
«Козир-дівка» (1836),
«Сердешна Оксана» (1838),
«Щира любов» (1839).
Серед п’єс особливе місце займає соціально-побутова комедія «Сватання на Гончарівці» (1835), а також «Шельменко-денщик» (1838), де попри російськомовний текст головний герой говорить українською. Остання вважається найвищим драматургічним досягненням Квітки.
Серед численної російськомовної прози виділяються сатиричні романи:
«Пан Халявский» (1840),
«Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841; перший варіант — 1833, зазнав цензурних утисків),
а також повісті:
«Ганнуся»,
«Панна сотниковна»,
«1812 год в провинции»,
оповідання «Званый вечер» (задуманий цикл «Губернские сцены»), нарис «Головатый», повість «Ярмарка», етюд «Знахарь».
1841 р. — виходить історично-художній твір «Предания о Гаркуше».
Твори Квітки-Основ’яненка стали першими зразками української літератури, що здобули популярність за межами України. Починаючи з 1837 року, низка його оповідань і повістей виходить у перекладах російською в Москві та Петербурзі. 1854 р. в Парижі французькою мовою публікується «Сердешна Оксана», а згодом — переклади польською, болгарською, чеською.
Григорій Квітка-Основ’яненко — перший класик нової української прози, митець, який тонко поєднував народну мову й літературний стиль, побут і фантастику, гумор і щемливу ліричність. Його спадщина — важлива сторінка національного відродження, яка й донині лишається актуальною.