Костянтин Гнатович Кудієвський
Письменник, журналіст, редактор, учасник війни, літописець моря і степу
Костянтин Кудієвський народився в місті Цюрупинськ (нині Олешки) у сім’ї службовця. Від самого дитинства його уява була зачарована морем — стихією, яка згодом стане не просто тлом для його творчості, а глибоким джерелом натхнення, символом долі та свободи. Саме ця рання пристрасть зумовила багато чого в його житті, зокрема й вибір професійного шляху.
Під час Великої Вітчизняної війни Кудієвський став учасником бойових дій. За службу був удостоєний бойових орденів і медалей. Після війни закінчив вище військово-морське училище, а згодом служив на Північному флоті, де й почалася його літературна діяльність. Саме там, у суворих умовах півночі, народжувалися перші рядки його майбутніх книжок.
Після завершення військової кар’єри Кудієвський активно працював у журналістиці. Його перу належать численні публікації в авторитетних періодичних виданнях: газетах «Красный флот», «Красная звезда», «Советская культура» та журналах «Советская Украина», «Радуга». Значний період він обіймав керівні редакторські посади: був головним редактором сценарної редколегії Комітету по кінематографії Ради Міністрів України (Держкіно), а також головним редактором Київської кіностудії ім. Олександра Довженка.
Писав російською мовою, але його художній світогляд був тісно пов’язаний з українським ґрунтом, культурним середовищем, природою й духовним світом українського степу і моря.
Його дебютна книга — збірка оповідань і повістей «Североморцы» (1954) — принесла письменнику перше визнання. З глибокою любов’ю й повагою він розповідав про життя моряків, про людей, яким море замінює все — дім, сім’ю, рідну землю. І це не було романтичним пафосом — у творах Кудієвського відчувалося особисте знання, досвід, а ще — тиха, світла любов до людини.
Його герої — щирі, емоційні, сильні. У романі «Песня синих морей» (1962), у повістях «Водоросли цветут в глубинах» (1959), «Окнами в звезды» — автор не просто змальовує побут, він звертається до проблем, які залишаються болючими й актуальними: моральність, відповідальність, зв’язок людини з природою, гідність і самоповага.
У повісті «Окнами в звезды» Кудієвський піднімає тему екології, розкриваючи перед читачем глибину відповідальності перед довкіллям. У романі «Горькие туманы Атлантики» (1974) — відлуння непростих рішень і трагізму людських доль на тлі океану. В «Линкоре "Амазонка"» — історія трьох лейтенантів, кожен з яких іде власним, драматичним і водночас героїчним шляхом.
У 1979 році його книга «Легенда о Летучем голландце» була відзначена літературною премією імені Павла Тичини «Чуття єдиної родини». Це висока нагорода — не лише за художню якість твору, а й за щирість, людяність і емоційну силу, яку несе ця книга.
У творах Кудієвського море виступає не лише як географічна реальність, а як метафора життя: безкрає, глибоке, непередбачуване. Його степові образи — не менш ліричні, зворушливі, ніж морські: в них — тиша, далечінь, туга за домом.
Його останні роки пройшли в Києві, де він помер у 1992 році. Похований також у столиці, яка стала для нього не лише місцем праці, а й другим домом.
Костянтин Кудієвський залишив по собі глибоку, емоційно щиру літературну спадщину. Його твори — це не просто художній опис життя, а мозаїка людських доль, переживань, пошуків істини й сенсу. Серед його найвідоміших книг:
«Североморцы» (1954),
«Обгоняющая ветер» (1957),
«Водоросли цветут в глубинах» (1959),
«Песня синих морей» (1962),
«Ураган назовите "Марией"» (1969),
«Сімнадцятий трансатлантичний» (1972, кіноповість),
«Горькие туманы Атлантики» (1974),
«Легенда о Летучем голландце» (1979),
«Летние сны в зимние ночи» (1982).
Його творчість — це своєрідний роман з морем і з людиною. У кожному рядку — глибока повага до життя, співчуття, щирість. І саме цим живе пам’ять про нього.