Дмитро Йосипович Кубарич
Поет, пісняр, композитор, журналіст, музикант, людина великої душі й безмежної любові до рідної землі
У кількох поетичних рядках, які винесені в епіграф до однієї з його збірок, Дмитро Кубарич точно і щиро висловив головне кредо свого життя: він прийшов у цей світ не нидіти, а жити — бачити, творити, відчувати. Його слово — це голос серця, голос землі, що назвала його своїм сином.
Народився Дмитро Йосипович 6 січня 1944 року в селі Обельниця, що на Рогатинщині — у самому серці Опілля, серед пагорбів, лісів і полів, де кожен краєвид — пісня, а кожен день — як строфа у вірші. Саме ця земля сформувала його світогляд, стала джерелом натхнення на все життя.
Після закінчення середньої школи в Бурштині (1961) він продовжив навчання у Львівському музично-педагогічному училищі імені Філарета Колесси, яке закінчив 1964 року. Але справжнім перехрестям творчої долі для нього став факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, де він здобув освіту в 1971 році.
Працював учителем музики і співів на Київщині, у Кашперівській школі, а згодом — журналістом Тетіївської районної газети. Проте головним етапом у його професійному житті стала багаторічна праця в рідному краї — у газетах «Зоря» та «Голос Опілля», де його слово було не просто репортерським, а глибоко людським, поетичним і громадянським водночас.
Дмитро Кубарич понад пів століття був голосом своєї землі — не гучним, але проникливим. У його поезії — правда щоденного буття, у його піснях — музика душі. У 2004 році побачила світ перша його поетична збірка «Собори наших душ», за нею були «Поговори зі мною» (2009), «Подивіться, що сі робить» (2011, гуморески), «Зустрічі і розлуки» (2019), а також велика збірка «Літа мої — гуси-лебеді», яка стала квінтесенцією всього його творчого доробку.
Поезія Дмитра Кубарича — це не лише вірші. Це – молитви, зізнання, роздуми, діалоги з Богом і людьми. Він оспівував рідне село, українську землю, будні і свята звичайних людей. Його патріотична лірика — не гучна й декларативна, а тиха, сильна, щемка. Його рядки про заробітчан, про матір, про любов до отчого краю торкають найтонші струни душі.
Дмитро Йосипович — автор десятків пісень, які стали по-справжньому народними: «Рогатинські ночі», «Здрастуй, Рогатин», «У нас в Обельниці», «Обельничаночка», «За тебе, Україно, помолюсь». Ці пісні звучали на сценах сільських клубів, районних будинків культури, в ефірах і на зустрічах, несучи тепло, щирість і любов. Особливої уваги заслуговує його пісенна творчість — лірична, задушевна, з виразним мелодійним малюнком.
Не менш важлива і його громадська діяльність. Упродовж десятиліть він був активним учасником культурного життя Обельниці: керував художньою самодіяльністю, а в 1972 році його агіткультбригада отримала звання лауреата республіканського конкурсу. За цю роботу його нагородили великою бронзовою медаллю, а самого Дмитра — почесною нагрудною відзнакою.
Його творчість — це філігранна мозаїка з пісень, віршів, публіцистики, гумору, громадянської позиції й щирої любові до людей. Вона наповнена мовною чистотою, образною силою, метафорами з українського фольклору, притаманного саме опільському регіону.
Кубарич — поет, якому вірять. Його читають, його слухають, його цитують. Бо він завжди — поруч, серед людей, із живим словом і відкритим серцем.
У 2014 році за багаторічну творчу діяльність і значний внесок у духовне життя Прикарпаття Дмитра Йосиповича Кубарича було нагороджено медаллю Івано-Франківської обласної ради та обласної державної адміністрації «За заслуги перед Прикарпаттям».
Але найбільша нагорода для поета — це слово, яке живе, і пісня, що лунає. Його творчість — це джерело, до якого ще довго приходитимуть читачі і слухачі, аби напитися світла, щирості й натхнення. Він — поет, який несе любов. І ця любов — найвища правда його життя.