Кримський Агатангел Юхимович
(1871–1942)
Видатний український філолог, сходознавець, славіст, письменник, перекладач, академік
Агатангел Кримський був людиною надзвичайного інтелектуального обдарування і рідкісної життєвої сили, яку він спрямував на служіння українській науці, не маючи при цьому ані краплини української крові. Походив він із татарського роду, народився 15 січня 1871 року в містечку Володимир-Волинський у родині вчителя історії та географії. З раннього дитинства виявляв неабиякі здібності до навчання: у трирічному віці вже читав, а в п’ять років пішов до училища, де навчався до 1881 року. Пізніше родина перебралася до Звенигородки, що на Черкащині, де минули його юнацькі роки.
Освіту Кримський здобував у кращих навчальних закладах. Після початкового училища навчався в протогімназії міста Острог, а згодом — у Другій київській гімназії. У 1885 році вступив до Колегії Павла Галагана — престижного навчального закладу, який дав йому не лише глибокі знання, а й доленосні знайомства з українськими діячами — Павлом Житецьким, Михайлом Драгомановим, які й запалили в ньому любов до української мови, літератури та історії. Саме завдяки цьому впливу він згодом присвятив усе життя українській культурі.
Ще в юності Кримський виявив унікальні здібності до мов: він володів польською, французькою, англійською, німецькою, грецькою, італійською, турецькою та латинською, а згодом довів їх кількість до понад тридцяти. Закінчивши Колегію, він вступив до Лазаревського інституту східних мов у Москві, де спеціалізувався на арабській філології. Після його закінчення в 1892 році був залишений при кафедрі для підготовки до наукової кар’єри. У 1896 році він склав магістерські іспити з арабістики та слов’янської філології, а також прослухав курс всесвітньої історії у Московському університеті.
Інститут відрядив його на наукову практику до Сирії та Лівану, де Кримський безпосередньо ознайомився з культурою та мовами Сходу. Повернувшись, почав викладацьку діяльність у Лазаревському інституті, згодом очолив кафедру арабської лінгвістики, читав лекції з історії Сходу, ісламу, семітських мов, перекладав Коран, писав підручники та монографії. Його науковий спадок охоплює широчезний спектр філологічних і культурологічних тем — від мови і літератури до релігієзнавства й історії.
У 1918 році Агатангел Кримський повертається до Києва — в час великих надій і потрясінь. Він активно долучається до творення новоствореної Української академії наук, ставши її незмінним секретарем, а згодом і фактичним керівником. Він керував історико-філологічним відділом, заснував комісію зі створення словника живої української мови, очолював діалектологічну, правописну, історичну комісії. Також був директором Інституту української наукової мови, викладав у Київському університеті, редагував наукові записки й вів величезну адміністративну роботу.
Саме завдяки його наполегливості в найважчі роки — коли Київ потерпав від червоного терору, голоду, воєнних змін влади, — Академія не лише вижила, а й розвивалась. Він дбав про пайки для співробітників, домігся виділення землі під городи, збирав книги, налагодив друкарську справу. Його вважали душею інституції, іронічно називали "кримською Академією". Але з 1929 року почалися політичні репресії, процес над СВУ. Кримського усунули з адміністративних посад. Багатьох його колег і друзів було репресовано.
Особисте життя Кримського було сповнене самотності та жертви. Він був майже незрячим, фізично слабким, але мав неймовірну пам’ять, глибоку ерудицію і жагу до пізнання. Попри хвороби, працював невтомно, жив з болем, що не має нащадків, хоча прийняв на себе турботу про брата, сестру, а згодом і про родину свого секретаря Миколи Левченка. Коли того репресували, Кримський одружився з його вагітною дружиною, щоб дати її дитині своє ім’я.
Останні роки життя були позначені драматичними подіями. У 1939 році, після приєднання Західної України, Кримський побував у Львові з науковими доповідями, сподіваючись на нове наукове відродження. У січні 1941 року його було урочисто вшановано, він отримав орден Леніна. Але вже в липні того ж року його заарештували. Його звинуватили в “націоналістичній діяльності”, й разом з іншими діячами української культури — Лесею Старицькою-Черняхівською, Олександром Стешенком, іншими — вивезли до Казахстану. Там, у жорстоких умовах Кустанайської в’язниці, він помер 25 січня 1942 року.
Пам’ять про Кримського, хоч і намагались стерти, збереглася. У 1970 році його ім’я було включене до списку видатних діячів світу, затвердженого ЮНЕСКО. Його талант, енергія, відданість Україні стали прикладом служіння науці й культурі попри всі обставини.
Іван Франко влучно назвав Кримського "філологом із фаху, орієнталістом із замилування", підкреслюючи при цьому його поетичний хист і непересічну обдарованість. А Омелян Пріцак відзначив, що "жоден із нових істориків Османської імперії не мав такої ерудиції, як Агатангел Кримський". Його ім’я — символ відданості знанню й вірності українській культурі.