Уляна Кравченко — псевдонім Юлії Юліївни Шнайдер, першої професійної української поетеси в Галичині, жінки з тонкою душею, глибоким інтелектом і щирим патріотизмом. Її життя і творчість — це історія боротьби, самопожертви й любові до рідного слова, яка народилася 18 квітня 1860 року в містечку Миколаїв на Дрогобиччині в родині повітового урядовця.
Батько мав монархічні погляди й інколи друкував свої вірші в газеті "Галицька зоря", однак рано помер, залишивши родину на утриманні матері. Мати виховувала доньку в атмосфері пісні й казки, що з дитинства прищепило Юлії любов до фольклору та літератури. Ці дитячі враження стали духовною основою її майбутньої творчості.
Родина мешкала в одному будинку з письменником Миколою Устияновичем. Спілкування з його оточенням і слухання поезій пробудили у дівчинки жагу до творчості. Після домашньої освіти Юлія вступила до Львівської учительської семінарії, де навчалася з 1877 до 1881 року. Саме там вона познайомилася з творами Пушкіна, Гете, Шіллера, а також глибоко занурилася в українську літературу — зокрема, у творчість Франка, яка справила на неї найсильніше враження.
Після закінчення семінарії Кравченко розпочала викладацьку кар'єру в селі Бібрка. Там вона зіткнулася з байдужістю чиновників, нестачею ресурсів і неготовністю до змін. Але ці труднощі не зламали її. Усе глибше поринаючи в літературну працю, вона надсилає свої твори до львівської "Зорі". Саме там її помітив Іван Франко — його підтримка стала важливим поштовхом до подальшої роботи.
З Франком Кравченко підтримувала довгу та щиру переписку, яка збереглася донині. Він редагував її твори, допомагав із виданням книжок, давав поради щодо стилю і тем. Завдяки йому у 1885 році з’явилася перша поетична збірка Кравченко "Prima vera", яка стала символом жіночого прориву в українській літературі Галичини.
Попри успіх, її педагогічна кар'єра була затьмарена цькуванням: прихильність до української мови, фонетичного правопису та поглядів Франка викликала гнів у консервативного начальства. Її звільнили. Кравченко мандрує від школи до школи: Стоки, Руденки, Лужок Долішній. Вона встигає створити родину, вчителює в селі Сільці понад тридцять років і водночас інтенсивно працює як поетка.
Теми соціальної справедливості, жіночої гідності, ролі митця в суспільстві пронизують її лірику. Поезії Кравченко пройняті емпатією до пригноблених, в них звучить протест, але також і ніжність, любов до природи, до народу.
Вона стала авторкою низки дитячих збірок: "Проліски", "В дорогу", "Лебедина пісня", "Шелести нам, барвіночку". Близько чверті століття писала для дітей у журналі "Дзвінок". Її тексти виховували любов до рідного краю, пошану до праці, важливість освіти.
У 1920 році Уляна Кравченко переїздить до Перемишля. Після визволення міста Радянською Армією у 1939 році активно включається в громадське життя: пише, виступає в пресі, стає депутаткою, входить до Спілки радянських письменників України.
У 1941 році вийшла збірка "Вибрані поезії", що підсумовує її багатий доробок. До останніх днів вона залишалася активною, сильною духом людиною, яка жила заради слова, правди і своєї нації. Померла 31 березня 1947 року в Перемишлі, де й похована.
Уляна Кравченко — не лише перша жінка-поетка нової української літератури в Галичині, а й символ незламності, таланту і жіночої гідності. Її внесок у культуру — глибокий, вражаючий і назавжди живий.