Василь Дмитрович Кожелянко (1 січня 1957 — 22 серпня 2008) — український письменник, поет, драматург і журналіст, чия творчість стала яскравим явищем у сучасній українській літературі. Його справедливо вважають фундатором та найяскравішим представником жанру альтернативної історії в Україні — літературного напрямку, який надає друге дихання історичним подіям, переосмислюючи їх через призму можливого, а не лише дійсного.
Народився Кожелянко у селі Кам’яна Сторожинецького району на Буковині. Тут же він і провів усе своє життя — у тиші гірської природи, серед карпатського повітря та автентичної культури. Не прагнув столичних вогнів, залишаючись вірним своїй малій батьківщині, яка жила в його текстах як невичерпне джерело образів, характерів і думок.
Його літературний шлях починався з поезії. З-під пера Кожелянка вийшло чотири поетичні збірки: «Терновий іній», «Білий і рудий», «Семибарвний кінь» та філософсько-іронічна «Як учив Кожелянко-цзи». Його поезія — це тонке поєднання ліричності й гіркої іронії, образності та філософських роздумів. Вона звучала ніби на межі світів: між минулим і майбутнім, мрією та реальністю.
Окремою лінією у творчості Кожелянка проходить мала проза. Збірки оповідань «Логіка речей» та «Чужий» відкривають читачеві світ абсурду, соціального дискомфорту, екзистенційного пошуку, у якому людина намагається знайти опору — у вірі, у власному корінні, у пам’яті про себе.
Особливу сторінку у спадщині письменника становить його драматургія. У співавторстві з Володимиром Сердюком він написав п’ять п’єс, у яких продовжує дослідження тем і образів, що хвилювали його і в прозі: взаємини людини з владою, трагізм особистої долі в історичному вирі, тонка межа між героїзмом і безумством.
Проте найбільше визнання Василь Кожелянко здобув завдяки своїм романам, з яких найвідомішими стали:
– «Дефіляда в Москві» — культовий твір, що змусив українського читача по-новому подивитись на хід історії,
– «Конотоп»,
– «Людинець пана Бога»,
– «Срібний павук»,
– «Діти застою» — останній роман, який став підсумком, глибоким і гірким осмисленням покоління, що виросло в атмосфері радянської інертності, дволикості й духовної спустошеності.
У своїй прозі Кожелянко не боявся сміливих припущень, парадоксальних поворотів, іронічного погляду на вкорінені уявлення про "правильну історію". Його мова — яскрава, образна, часом різка, але завжди живо тримає читача у напрузі. Він зумів поєднати гостросюжетність з глибокими роздумами про ідентичність, пам’ять, історичну правду і вигадку.
Кожелянко — письменник, який не належав до жодних формальних літературних угруповань, але водночас вплинув на ціле покоління українських авторів. Його тексти стали викликом стереотипам, спробою сказати більше, ніж дозволяє офіційна версія історії, а головне — сказати щиро, без страху й без надії на схвалення.
Василь Кожелянко помер 22 серпня 2008 року у рідному селі Кам’яна, залишивши по собі не лише літературну спадщину, а й дух свободи думки, який досі відчувається у кожному його рядку.