Іван Петрович Котляревський (1769–1838) — видатний український письменник, драматург, поет, перекладач, військовий та громадський діяч, якого справедливо вважають засновником нової української літератури.
Ранні роки та освіта
Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві в родині дрібного чиновника. З 1780 року навчався в Полтавській духовній семінарії, де особливо захоплювався гуманітарними науками, вивчав латинську, грецьку, французьку та німецьку мови, а також знайомився з античною літературою, перекладаючи твори Горація, Овідія та Вергілія. Він також вивчав творчість Ломоносова, Кантемира та Сумарокова.
Початок творчого шляху
Після смерті батька у 1789 році Котляревський залишив семінарію та почав працювати канцеляристом у полтавських канцеляріях, а згодом — домашнім учителем у поміщицьких родинах. У цей період він активно вивчав народну мову, звичаї, обряди та пісні українського народу, що стало основою для його майбутньої творчості.
Військова служба
У 1796 році Котляревський вступив на військову службу до Сіверського карабінерського полку. Брав участь у російсько-турецькій війні (1806–1812), зокрема в боях під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу був нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня. У 1808 році вийшов у відставку в чині капітана.
Літературна діяльність
У 1794 році Котляревський розпочав роботу над поемою "Енеїда", яка стала першим твором нової української літератури, написаним народною мовою. Перші три частини поеми були опубліковані в 1798 році в Петербурзі без відома автора. У 1809 році вийшло авторське видання чотирьох частин поеми, а повне видання з шести частин з'явилося лише у 1842 році, вже після смерті Котляревського.
"Енеїда" Котляревського є бурлескно-травестійною поемою, яка, використовуючи сюжет Вергілія, зображує українське суспільство XVIII століття з його побутом, звичаями та мовою. Цей твір став важливим етапом у розвитку української літератури та культури.
Громадська діяльність та театр
З 1810 року Котляревський працював наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян у Полтаві. У 1812 році, під час наполеонівського вторгнення, він сформував 5-й Малоросійський козачий полк, за що отримав чин майора.
У 1816–1821 роках був директором Полтавського театру, де поставив свої п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" (1819), які започаткували нову українську драматургію. Котляревський також сприяв звільненню з кріпацтва актора Михайла Щепкіна, який згодом став видатним актором української сцени.
Останні роки життя
З 1827 по 1835 рік Котляревський обіймав посаду попечителя богоугодних закладів у Полтаві. У 1835 році вийшов у відставку за станом здоров'я, але продовжував активно брати участь у культурному житті міста. Помер 10 листопада 1838 року в Полтаві.
Значення творчості
Творчість Івана Котляревського ознаменувала початок нової ери в українській літературі. Його "Енеїда" стала не лише літературним шедевром, але й символом національного відродження, утвердження української мови та культури. Його драматичні твори заклали основи українського театру, а громадська діяльність сприяла розвитку освіти та культури в Україні.