Анатолій Костецький: поет щирості, мудрості й доброти
Анатолій Георгійович Костецький — письменник, який не просто писав для дітей, а створював для них цілі світи. Його поезія — це простір, де дитинство не штучне, не зменшене до побутових кумедностей, а справжнє: із внутрішніми переживаннями, пошуками правди, із наївністю, що межує з глибиною.
Народився майбутній автор 6 грудня 1948 року в Києві, у родині вчителів. Уже в п’ятирічному віці він сам читав, писав, грав у шахи й навчився плавати. Змалечку захоплювався спортом і літературою — двома стихіями, що залишились із ним на все життя. Після школи вступив до технікуму радіоелектроніки, згодом продовжив освіту на факультеті кібернетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Але поклик літератури виявився сильнішим — саме слово стало його головною справою життя.
Анатолій Костецький вирізнявся працездатністю, глибокою поетичною культурою та особливим, часто несподіваним поглядом на світ. Він створив ціле поетичне місто, населене меткими, жвавими, допитливими й щирими дітьми. Його герої не вигадані картонні образи — вони справжні, живі, здатні помилятися, сміятися, ревнувати, мріяти. Вони дратуються й захоплюються, люблять світ, як він є — з квітами й морозивом, із рудим котом і дядьком двірником.
Особливе місце в творчості Костецького займає сюжетна поезія — вірші, в яких кожен рядок веде до кульмінації. Це не просто вірші, а міні-оповідання, сповнені динаміки, настроїв, інтонацій. Кожен твір — це окрема історія з персонажами, емоціями, конфліктами та маленькими перемогами душі. Саме через такі твори поет торкався до читача — від малого до дорослого — просто, але глибоко.
Костецький був одним із найталановитіших співців шкільного світу. Він умів поєднати гостру сатиру з доброзичливістю, гумор із співпереживанням. Його вірш "Бюро знахідок" — приклад цього балансу. У цьому "бюро" можна знайти все — чемність, щирість, дружбу, совість... Але є річ, яку не повернеш — втрачений час. Саме в таких деталях розкривається глибина його поезії.
Світ природи в Костецького — не лише тло, а повноцінний герой. Його бджоли, джмелі, квіти та дерева не просто оживають — вони стають частиною душі дитини. Вірші "Джміль про сонечко гуде", "Розквітнув сад", "Мрія", "Лісова таємниця" — це спроби вловити гармонію світу, показати єдність людини з довкіллям. Там, де дорослі бачать просто ліс, дитина, за Костецьким, несе додому шелест листя, красу, запах — усе, що лишає слід у серці.
Та не лише поезією жила його творчість. Він також писав прозу — зокрема твори "Постукай у моє вікно", "Все — як насправді", "Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків" — книжки, що поєднують фантазію з реальністю, дотепність з психологічною глибиною. Його казки, серед яких "Бабусині казки" та "Страшна таємниця", здобули широку любов читачів.
Крім того, Костецький активно перекладав — з англійської, німецької, слов’янських мов. Його перекладацька діяльність була не менш серйозною, ніж авторська. Він прагнув, аби українські діти читали якісні тексти, знайомилися зі світовими літературними скарбами своєю рідною мовою.
Він також активно працював над питаннями теорії та критики дитячої літератури, пишучи статті, в яких аналізував тенденції, проблеми, шукав відповіді на запитання: що таке добра дитяча книжка? як говорити з дітьми чесно, не повчаючи?
Анатолій Костецький жив і працював у Києві, і саме тут він залишив глибокий слід у літературному житті України. Його твори продовжують жити в читачах, вчителях, батьках, у всіх, хто пам’ятає, що дитинство — це не лише сміх, а й робота серця. І саме це він умів висловити, як ніхто інший.