Олександр Іванович Копиленко (1900–1958) — видатний український письменник, педагог і природолюб, який залишив глибокий слід у національній літературі. Його творчість охоплює понад 40 книг, серед яких особливе місце займають твори для дітей та юнацтва, що виховують любов до природи, праці та людяності.
Раннє життя та освіта
Народився 1 серпня 1900 року в місті Костянтиноград (нині Красноград) на Полтавщині в родині залізничника. Дитинство провів у рідному місті, де закінчив школу та вчительську семінарію. У 1925 році завершив навчання на біологічному факультеті Харківського інституту народної освіти, що зумовило його глибоку любов до природи, яка пронизує всю його творчість.
Літературна діяльність
Перші літературні спроби Копиленка з'явилися у 1922 році з оповіданням «Там, мабуть, краще». У 1923 році вийшла його перша збірка оповідань «Кара-Круча», за якою послідували «Буйний хміль» (1924) та «Іменем українського народу» (1925). Ці твори висвітлювали події громадянської війни та класову боротьбу на селі.
У 1932 році побачив світ роман «Народжується місто», присвячений будівництву Харківського тракторного заводу. Цей твір став значним досягненням не лише української, але й усієї радянської літератури, витримавши кілька перевидань.
Твори для дітей
Особливу увагу Копиленко приділяв літературі для дітей. Його перша дитяча книжка «Сенчині пригоди» вийшла у 1926 році. Відтоді він написав низку творів для юного читача, серед яких «Друзі» (1928), «Комашня» (1932), «Шкідник» (1933), «Волікове нещастя» (1935), «Школярі», «Дуже добре» (1936), «Десятикласники» (1938). Ці книги виховували в дітях любов до природи, праці та доброти.
Громадська діяльність та визнання
Копиленко був активним учасником літературного життя: член літературних об'єднань «Плуг», «Гарт», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту». Виконував обов'язки редактора журналу «Всесвіт», входив до складу редколегії журналу «Соціалістична борозна», співпрацював у товаристві кінорежисерів, літераторів та сценаристів «Кореліс».
Під час Великої Вітчизняної війни працював на радіостанції «Радянська Україна», що вела передачі для партизанів і населення тимчасово окупованих районів України. Після війни продовжив літературну діяльність, зокрема написав історичну драму «Чому не гаснуть зорі» та роман «Лейтенанти» (1947), присвячений поверненню фронтовиків до мирної праці.
Спадщина
Олександр Копиленко залишив по собі багату літературну спадщину, яка й досі надихає читачів. Його твори перекладені багатьма мовами та користуються популярністю не лише в Україні, а й за її межами. Ім'ям письменника названі вулиці, школи, бібліотеки; встановлено пам'ятники; засновано премію його імені за кращі твори, присвячені дітям.
Помер Олександр Іванович Копиленко 1 грудня 1958 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.