Юрій Кміт (справжнє ім’я; псевдоніми та криптоніми: Задуманий, Ю., К., Ю. К.) — український письменник, публіцист, етнограф, літературознавець, священник Української греко-католицької церкви й активний діяч громадського життя. Народився 24 квітня 1872 року в селі Кобло на Старосамбірщині, а помер 25 червня 1946 року в селі Татаринів, що на Львівщині.
Своє життя Юрій Кміт присвятив не лише душпастирській праці, а й духовному, культурному та освітньому служінню українському народові. Його священницька діяльність охоплювала громади в різних районах Галичини — Сокальському, Яворівському, Кам’янко-Бузькому, Старосамбірському, Турківському та Городоцькому. Майже три десятиліття він був парохом у селі Чайковичі на Самбірщині. Тут, як і в інших парафіях, він не тільки провадив богослужіння, а й опікувався шкільною молоддю, читаючи катехизис та навчаючи християнських цінностей, патріотизму й духовного зростання.
Кміт не залишився осторонь і в буремні часи національно-визвольних змагань. Під час існування Західноукраїнської Народної Республіки він обіймав посаду шкільного інспектора Рудківського повітового комісаріату та служив капеланом Українських січових стрільців. У найтяжчі моменти історії Юрій Кміт залишався духовною опорою для своїх земляків, закликаючи до віри в себе, у свою землю та справедливість.
На початку XX століття він увійшов до складу Наукового товариства імені Тараса Шевченка, де активно публікував свої праці. Його літературний доробок охоплює збірки новел "Житє", "В затінку, й на сонці", "З гір", "Тремтіння душі", "П’ятдесятлітне подруже"; драму "Подруже" та повість "Сотрудник". Також він залишив помітний слід у літературознавстві, опублікувавши статті про Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Карпенка-Карого та деяких західноєвропейських письменників. Його дослідження етнографії Бойківщини та історії Галичини є цінним джерелом для науковців і досі.
Проповіді отця Юрія, як ті, що збереглися в усній традиції, так і опубліковані, були глибоко проникливими. У них звучала не лише богословська думка, а й турбота про людину, її духовне становлення, виховання, життєвий шлях. У цих текстах поєднуються філософські роздуми та практичні поради — як для батьків, так і для молоді, для віруючих і для всіх, хто прагнув осмислити своє буття.
Після смерті Юрія Кміта його ім’я не зникло з пам’яті нащадків. У 1991 році в рідному селі Кобло відкрили історико-краєзнавчий музей, присвячений його життю й діяльності. Тут також експонуються графічні роботи Володимира Шагали — етнографа й художника, близького за духом до Кміта. А в 1993 році в селі було встановлено пам’ятник Юрію Кміту як знак глибокої шани й подяки.
Життя Юрія Кміта — це приклад цілісного служіння Богові, народові, культурі та науці. Його спадщина заслуговує на глибоке вивчення та вдячне збереження в національній пам’яті.