Керницький Іван Степанович
(1913 — 1984)
Іван Керницький — одна з яскравих і водночас маловідомих постатей української літературної еміграції XX століття. Народився 12 серпня 1913 року в селі Суходіл, що на той час належало до Бібрського повіту, а нині входить до Львівського району Львівської області. У деяких джерелах дата народження подається як 12 або 30 вересня того ж року. Протягом усього життя Керницький залишався вірним українській словесності — як у межах рідного краю, так і на чужині.
У літературній діяльності він користувався кількома псевдонімами та криптонімами — Ікер, Гзимс, Папай, які свідчили про багатогранність його творчої натури. Як журналіст і літератор, Іван Керницький активно співпрацював з пресовими виданнями Івана Тиктора у Львові, а після еміграції — продовжив роботу у виданнях української діаспори. Був не лише письменником, а й активним громадським діячем: входив до Президії Об'єднання українських письменників «Слово», ініціював створення допомогового фонду при Об’єднанні, підтримував зв’язки з іншими українськими митцями за кордоном.
Помер Іван Керницький 15 лютого 1984 року в Нью-Йорку. Його поховали на православному цвинтарі святого Андрія в Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі — місці, де знайшли спочинок багато визначних представників української еміграції.
Літературна спадщина Керницького вирізняється жанровим розмаїттям і щирістю вислову. Уже в довоєнний період з’явилися його перші збірки оповідань: «Святоіванські вогні» (1934), «Мій світ» (1938), «Село говорить» (1940). Це прозові твори, що увібрали в себе образи з рідного села, переживання і настрої людини, яка спостерігає за життям крізь призму глибокої любові до свого народу.
Після еміграції Керницький не полишив писати й видаватися. Його гумористичні збірки — «Циганськими дорогами» (1947), «Перелітні птахи» (1952) — влучно відображають стиль фейлетоніста з тонким почуттям іронії та великою людською теплотою. Гумор, притаманний Керницькому, не обмежувався лише сатирою, а часто ставав засобом осмислення драматичних подій життя, способом захисту від болю емігрантського буття.
У повісті «Герой передмістя» (1958) автор змальовує типового персонажа воєнної доби й складного післявоєнного періоду — неідеалізованого, але глибоко людяного. Це твір про вибір, про гідність і пошук себе у мінливому світі.
Драматургія Керницького також заслуговує на увагу. Його п’єси — «Король стрільців» (1943), «Квіт папороті» (1943), «На ріках Вавилонських» (1948), «Тайна доктора Горошка» (1953) — розкривають драму людської душі на тлі історичних зрушень, боротьби за національну ідентичність, зіткнення з чужими світами та внутрішніми сумнівами.
Іван Керницький був митцем, що не шукав гучної слави, однак залишив по собі вагомий слід. Його слово — це голос українця, який, перебуваючи на чужині, не втратив коріння, не втратив голосу і завжди повертався думкою до рідної землі.