Аркадій Васильович Казка — український поет, перекладач і педагог, який народився 23 вересня 1890 року в містечку Седнів Чернігівської губернії в родині сільського шевця. Батько, Василь Кіндратович, мав козацьке походження, був керівником церковного хору, що вплинуло на формування музичних та поетичних уподобань сина.
Освіту Аркадій здобував у Чернігівському реальному училищі, де потоваришував із Павлом Тичиною. Разом вони співали в хорі та відвідували літературні зустрічі, організовані Михайлом Коцюбинським. Після училища Казка вступив до Київського комерційного інституту, але через фінансові труднощі змушений був залишити навчання.
Повернувшись до Чернігова, працював креслярем у земській управі, а згодом учителював у селах Київщини, Дніпропетровщини та в Одесі, викладаючи співи та українську мову. У цей період активно займався перекладами з західноєвропейських та російської літератур, а також писав власні вірші та поеми, які друкував у журналах «Літературно-науковий вісник», «Нова громада» та «Плуг».
На початку 1920-х років підготував рукописну збірку поезій «Lamentabile» («Сумливе»), яку подарував Григорію Верьовці. Планував видати збірки «Розірване намисто» та «Васильки», але ці плани не були реалізовані.
У 1918 році одружився з Ганною Павлівною Цитович. У 1919 році працював у Києві у видавництві «Всевидав» разом із Павлом Тичиною, але через погіршення здоров'я та складну політичну ситуацію переїхав до Катеринослава (нині Дніпро), де викладав у школі села Підгороднє. Там познайомився з учнем Василем Мисиком, майбутнім поетом і перекладачем, якого підтримував і наставляв у творчості.
У 1922–1925 роках працював у Києві, викладав українознавство у Межигірському художньо-керамічному технікумі, а згодом учителював у селі Нові Петрівці. У 1925 році переїхав до Одеси, де викладав у 77-й залізничній трудовій школі. Там він помітив деградацію морально-етичних цінностей і висловлював занепокоєння щодо стану української культури та освіти.
У ніч на 10 вересня 1929 року Аркадія Казку заарештували у справі так званої Спілки визволення України (СВУ) і відправили до Одеської в'язниці. Не визнаючи своєї вини і перебуваючи у відчаї, 23 листопада того ж року він наклав на себе руки. Матеріали слідства в архівах не збереглися.
Після смерті поета його творчість залишалася під забороною. Лише у 1965 році Василь Мисик опублікував добірку віршів Казки у збірнику «День поезії». У 1989 році у видавництві «Радянський письменник» вийшла книга «Васильки», до якої увійшли оригінальні вірші, поеми, листи до Павла Тичини та Лідії Папарук, а також переклади з Івана Буніна, Володимира Маяковського, Вільгельма Мюллера та Георга Стефані.
Аркадій Казка був талановитим поетом, чия творчість відзначалася музичністю, щирістю та глибоким ліризмом. Його життя обірвалося трагічно, але залишило по собі світлу пам'ять і вагомий внесок у українську літературу.