Олександр Федорович Карпенко — український публіцист, письменник, мандрівник, людина, чий життєвий і творчий досвід є результатом глибокого спостереження за суспільством, нестримного бажання шукати правду й постійної внутрішньої потреби говорити про те, що болить. Народився він 1 січня 1955 року — на самому зламі років, у момент, коли, здається, минуле і майбутнє перетинаються особливо відчутно. І саме це відчуття межових станів згодом стане однією з наскрізних тем його письма.
Протягом останніх трьох десятиліть ім’я Карпенка постійно з’являється на сторінках як регіональних, так і всеукраїнських видань. Він не уникає складних тем, навпаки — охоче занурюється в найбільш гострі соціальні, політичні та культурні питання сучасної України. Одна з тем, які особливо хвилюють автора — українська еміграція, її долі, зв’язок з Батьківщиною, криза ідентичності, збереження мови, пам’яті й традиції далеко від дому.
Щоб не лише дослідити, а й глибше осмислити ці процеси, Карпенко засновує масштабний і тривалий за своєю природою проєкт — "Українці — від океану до океану". Цей проєкт отримав широку підтримку українських громад по всьому світу — від Північної Америки до Австралії. Його мета — не просто фіксація фактів, а створення живої мапи української присутності в діаспорі, її болю, сили, втрат і надій. У Карпенковому стилі завжди відчувається особиста причетність, небайдужість, іноді — обурення, але завжди — щире прагнення до розуміння.
У своїх художніх і публіцистичних текстах він послідовно проводить ідею культурної та духовної єдності світового українства. Для нього національна ідентичність — не абстракція, не гасло, а жива тканина, що тримається на людях, на їхній мові, спогадах, піснях і навіть болісних спробах не розчинитися в чужому світі.
Ці теми лягли в основу кількох книжок, які вже встигли знайти свого читача: "Українці від моря до моря", "Щастя на краю світу", "2013–2015. На межі", "Верба в пустелі". Кожна з цих книг — це не просто збірка фактів чи оповідань, а подорож — іноді географічна, іноді внутрішня, завжди емоційна.
Окреме місце в творчості Карпенка посідає книга "Колесо Часу" — збірка романтичних оповідань, які народилися під впливом подорожей на фронт, зустрічей із бійцями Збройних Сил України, розмов із тими, хто, не вагаючись, став між країною та ворогом. Тут — відвертість і біль, але водночас — світло людяності, гумор і навіть ніжність, яка так часто звучить несподівано, але правдиво в найтемніших обставинах.
Олександр Карпенко — це письменник, для якого не існує “далеких” тем. Усе, що стосується людини, її гідності, вибору, мови, пам’яті, — усе це для нього важливо. І саме тому його тексти часто залишаються з читачем надовго, провокуючи не лише емоції, а й роздуми.