Олександр Федорович Карпенко — український публіцист, письменник, мандрівник, журналіст, громадський діяч, який понад три десятиліття присвятив висвітленню актуальних проблем українського суспільства. Його творчість охоплює теми української еміграції, національної ідентичності та культурної спадщини.
Біографія та освіта
Народився 1 січня 1955 року. З 1959 року родина проживала на Київщині, зокрема в селах Леонівка, Стайки та місті Ржищів Кагарлицького району. У 1976 році закінчив Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, філологічний факультет. У 1992 році здобув другу вищу освіту в Київському інституті політології та соціального управління за спеціальністю журналістика.
Професійна діяльність
Свою трудову діяльність розпочав у 1976–1977 роках як вчитель у Маківській восьмирічній школі Рокитнянського району Київської області. У 1977–1979 роках проходив строкову службу в Збройних силах. Після демобілізації працював кореспондентом районної газети в Кагарлицькому районі, а також в органах управління цього району.
У 1993 році заснував Регіональну телерадіокомпанію «ТБ Кагарлик». У 1999 році став головним редактором опозиційної газети «Грані». З 2001 року працював кореспондентом всеукраїнського видання «Сільські вісті», а в 2008–2017 роках був членом редакційної колегії цієї газети.
Громадська та політична діяльність
Активно займався громадською діяльністю. Був ініціатором та організатором фестивалів народної творчості Наддніпрянщини «Червона калина» та «Калиновий віночок». Автор сценарію і режисер першого на Київщині Свята Незалежності 16 липня 1991 року, під час якого було піднято синьо-жовтий прапор та виконано пісню «Ще не вмерли України ні слава, ні воля…». Ініціатор і координатор встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку в місті Кагарлик Київської області.
У 1994 році був обраний депутатом Київської обласної ради від обласної організації Народного Руху України. У 2002–2006 роках був членом Політради Соціалістичної партії України. Брав активну участь в акціях протесту «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!» та Помаранчевій революції. Переслідувався режимами Кучми та Януковича. У 2007 році вийшов з СПУ.
Творчість
Олександр Карпенко є автором близько двох тисяч публікацій на соціально-економічну та політичну тематику в газетах «Сільські вісті» та «Грані». У 2005 році започаткував історико-культурологічний проект «Українці від океану до океану», метою якого є духовне єднання українців усього світу. У рамках цього проекту вийшли книги:
«Українці від моря до моря» (2010) — розповіді про життя 11 українських громад за кордоном (Бразилія, Італія, Польща, Португалія, Словаччина, Росія, Казахстан, Чехія, Угорщина, Німеччина, Греція, Хорватія).
«Щастя на краю світу» (2013) — історія української громади Австралії.
«2013–2015. На межі» (2015) — збірка нарисів та репортажів, що аналізують стан громадянського суспільства в Україні та його вплив на формування політичної нації.
«Колесо часу» (2017) — збірка оповідань, написаних під враженнями від поїздок у зону АТО як журналіста та волонтера. У цих творах автор поєднує теми війни та кохання, показуючи їх взаємозв'язок та вплив на людську душу.
Нагороди та визнання
У 2005 році Олександру Карпенку присвоєно звання заслуженого журналіста України. У 2009 році він отримав грамоту Кабінету Міністрів України за вагомий внесок у розвиток української журналістики та громадської діяльності.
Висновок
Олександр Федорович Карпенко — яскравий приклад поєднання журналістської майстерності, літературного таланту та активної громадянської позиції. Його творчість спрямована на зміцнення національної свідомості, підтримку української діаспори та розвиток громадянського суспільства в Україні.