Віра Євгенівна Карасьова-Крижицька — українська письменниця, перекладачка, педагогиня й культурна діячка, чия творча доля тісно переплелася з історією дитячої літератури в Україні. Її життя — це приклад тихої, але глибокої відданості слову, дітям і справі виховання через літературу.
Народилася Віра Карасьова-Крижицька 27 травня 1905 року в Гадячі, місті з глибокими літературними й мистецькими традиціями, що нині входить до Полтавської області. Її шлях до літератури почався з мистецтва — у 1924 році вона вступила до художнього інституту в Києві, де навчалась у майстерні видатного художника Василя Кричевського. Там же сформувалася її естетична основа — увага до форми, кольору, композиції, що пізніше відобразиться і в її прозі.
Однак життя не стояло на місці: після завершення спеціальних педагогічних курсів у 1926 році Віра переїхала до Москви, де продовжила освіту в студії І. Рерберга, знаного живописця й педагога. На цьому етапі вона також почала працювати вчителькою, що мало вирішальний вплив на її подальшу творчу долю — контакт із дітьми, знання їхнього сприйняття світу й чутливості, вміння розмовляти з ними просто, але не примітивно, сформували її стиль і тематику.
Жила певний час у Санкт-Петербурзі (тоді — Ленінград), але від 1943 року оселилася в Києві, який став для неї рідним містом. Тут вона долучилася до редакційної роботи, працювала у дитячій пресі — зокрема в газеті «Юный ленинец», а також у популярних журналах «Піонерія» та «Малятко». Її редакторський досвід гармонійно доповнював літературну діяльність, даючи змогу постійно залишатися у діалозі з аудиторією — як юною, так і дорослою.
Писала Віра російською мовою, але глибоко вкоріненою в український контекст. Дебютувала в літературі у 1936 році з оповіданням «Как у Тошки болел зуб» — з того часу дитячий читач став її головним співрозмовником на довгі десятиліття. Її книги, серед яких «Синяя чашка» (1948), «Теремок» (1955), «Маленькие ленинградцы» (1960), «Машенька» (1965), «Светлое окошко» (1970), «Галин день» (1972), «Терем-теремок» (1974), «Рассказы» (1975), «Была война народная» (1978), «Так и было» (1985) — виходили в Києві, але читалися далеко за межами України.
Її проза вирізняється теплотою, спокійною тональністю, інтимною атмосферою, де дитина — не просто персонаж, а повноцінний герой із власним внутрішнім світом, думками, болем і надіями. Вона не прагнула до нав'язливої моралізації — натомість її оповіді вчили співчуттю, доброті, чесності. Не обминала і теми війни, намагаючись показати її очима дитини, зробити страшне зрозумілим, але не руйнівним.
Окрім авторських творів, Віра Карасьова-Крижицька активно працювала як перекладачка. Її російськомовні переклади творів українських письменників, зокрема Василя Канівця, Євгена Гуцала та Василя Сухомлинського, допомогли донести українське слово до ширшої аудиторії.
За свій внесок у розвиток дитячої літератури вона була вшанована престижними літературними відзнаками — зокрема преміями імені Миколи Трублаїні та Олександра Копиленка, обидві з яких отримала в 1978 році. Вона також була членкинею Спілки письменників України з 1939 року, що свідчить про визнання її авторитету серед колег.
Померла Віра Євгенівна Карасьова-Крижицька 26 березня 1985 року в Києві. Її життя було спокійним, але глибоко змістовним. Вона залишила по собі не гучні скандали чи резонансні заяви, а тиху, щиру любов до дитини — читача, якого вона вміла слухати серцем.