Анатолій Семенович Камінчук — український поет, прозаїк, журналіст і редактор, чия творчість вирізняється теплим, людяним голосом, тонким чуттям слова та глибоким зв’язком із дитячою душею. Народився він у 1939 році в Києві, в родині службовця. Його дитинство припало на трагічний період в історії України — роки Другої світової війни.
Коли почалася війна, батько Анатолія, Семен Камінчук, пішов на фронт. На жаль, додому він так і не повернувся — загинув у 1943 році під час запеклих боїв поблизу Житомира. Втрата батька залишила глибокий слід у дитячій свідомості. Після цього мати, Марина Федорівна, разом із маленьким Анатолієм переїхала до рідного села Луб’янка на Київщині, де знайшла притулок у батьківській хаті. Саме тут, у будинку діда — Федора Івановича Петренка, в оточенні сільської природи й традиційного укладу, формувався внутрішній світ майбутнього поета.
У Луб’янці Анатолій закінчив середню школу. Саме в ці роки він уперше почав пробувати сили у віршуванні. Поезія прийшла до нього природно — як потреба висловити те, що не вміщалося в серці. Перший надрукований вірш — «Десятикласнику» — з’явився в районній газеті ще у 1956 році, коли він навчався в дев’ятому класі. Це був початок шляху, який Камінчук пройде з гідністю та натхненням.
Після служби в армії він вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка, де закінчив філологічний факультет. Освіта дала йому не тільки знання, але й глибше усвідомлення ролі мови й літератури в житті суспільства. Після завершення навчання працював учителем на Житомирщині, що стало важливим етапом у його становленні як письменника — саме спілкування з дітьми, їхній світ і спосіб мислення надихнули його на численні твори для молодших читачів.
1958 року відбулася перша вагома публікація: газета «Київська правда» надрукувала добірку його віршів із передмовою відомого українського поета Платона Воронька. Це була справжня підтримка й визнання для молодого автора, якому тільки належало заявити про себе на повний голос.
У 1969 році вийшла його перша поетична збірка під назвою «Свічадо». Цього ж року Камінчук переїхав до Києва — міста, яке стане для нього не лише місцем проживання, а й літературним середовищем, де він зростатиме як письменник. Його професійна діяльність була тісно пов’язана з видавничою справою та журналістикою: він працював у журналі «Малятко», у видавництві «Дніпро», займав посади завідувача відділу та заступника головного редактора журналу «Київ». Також регулярно друкувався в авторитетних українських літературних журналах, таких як «Україна», «Дніпро», «Вітчизна».
Окрема сторінка в його творчості — це поезія для дітей. Камінчук написав і видав понад десять збірок, сповнених світла, доброти, любові до світу та до маленького читача. Його вірші прості за формою, але глибокі за змістом, часто наповнені гумором, фантазією та мудрістю. Його твори стали частиною читацької пам’яті кількох поколінь.
Серед його прозових творів особливо вирізняється книжка «Білий сніг кульбаб» — збірка оповідань, новел, етюдів і образків, у яких Камінчук виявив себе не лише як поет, а й тонкий прозаїк, спостережливий і уважний до дрібниць людського життя. Окрім художніх творів, він активно писав публіцистику, статті, коментарі — його ім’я часто з’являлося на шпальтах періодики.
Його вірші перекладено кількома мовами, зокрема російською, молдавською, азербайджанською та польською — що свідчить про міжкультурний інтерес до його творчості.
Анатолій Камінчук був членом Національної спілки письменників України, що підтверджує його вагоме місце в українській літературі. Протягом усього життя він залишався відданим слову, працював чесно, натхненно й послідовно.
Помер Анатолій Камінчук 1 грудня 2021 року. Його творчість залишила по собі теплий слід у серцях читачів, а вірші — як для дорослих, так і для дітей — продовжують жити, даруючи світло, як свічадо, у кожному слові.