Яків Дем'янович Качура (28 жовтня [9 листопада] 1897, село Юрківка, нині Тульчинський район Вінницької області — жовтень 1943, Донецьк) — український письменник, прозаїк, учасник Першої та Другої світових воєн, член Спілки письменників України з 1934 року.
Ранні роки та освіта
Народився в селянській родині в селі Юрківка на Вінниччині. З 1918 по 1922 рік працював учителем у рідному селі. У 1925 році закінчив Київський інститут народної освіти.
Літературна діяльність
Почав друкуватися з 1923 року. Був членом Спілки селянських письменників "Плуг" та Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Працював відповідальним секретарем редакцій журналів "Глобус" та "Більшовик України".
Його творчість охоплює теми Першої світової війни, громадянської війни, життя селян та робітників. Серед основних творів:
Оповідання "Дві сили" та "Історія одного колективу" (обидва — 1925)
Збірка оповідань "Без хліба" (1927)
Роман "Чад" (1929), де висвітлено події Першої світової та громадянської воєн
Роман "Ольга" (1931), присвячений сільським трудівникам, донецьким шахтарям і металургам
Повість "Іван Богун" (1940), що показує боротьбу українського народу проти польської шляхти
Участь у війні та загибель
Учасник Другої світової війни. У травні 1942 року в боях під станцією Лозова Харківської області потрапив у полон. Загинув у жовтні 1943 року в німецькому концтаборі в Донецьку.
Вшанування пам'яті
У 1977 році в селі Юрківка Якову Качурі встановлено пам'ятник (скульптор — М. П. Ковтун). У 1974 році в Києві (Михайлівська Борщагівка) названо вулицю та провулок його іменем.
Творчість Якова Качури є важливою складовою української літератури першої половини XX століття, відображаючи складні соціальні та історичні процеси того часу.