Ірлявський Іван
Справжнє ім’я — Іван Іванович Рошко. Він народився 17 січня 1919 року в маленькому закарпатському селі Ірлява, що й дало йому псевдонім, яким він згодом підписував свої твори. Родина була небагатою, жила скромно, як і більшість селянських сімей у тому краї. З дитинства Іван мав хист до слова, був допитливим і спостережливим, що згодом виразилося в його поетичних образах.
Початкову освіту здобув у шестикласній народній школі у рідному селі. Освіта для нього була важливою цінністю, і незважаючи на матеріальні труднощі, він зміг продовжити навчання. У 1938 році закінчив Торговельну академію в Мукачеві — на той час один із небагатьох освітніх закладів, де українська молодь могла отримати фахову підготовку. Після завершення академії певний час працював у банківській установі в Ужгороді, що свідчить про його економічну грамотність та відповідальність.
1939 року, у вирі карпатських політичних подій, Ірлявський вступив до лав вояків новопроголошеної Карпатської України. Проте вже невдовзі, після поразки українських сил, був змушений залишити край. Він переїздить до Праги — одного з тодішніх центрів українського політичного і культурного життя в еміграції.
У Празі Іван працює у видавництві «Пробоєм», де виконує обов’язки машиніста, коректора та поліграфіста. Тут він занурюється в середовище українських літераторів, зокрема поетів-пражан, із якими підтримує творчі й особисті зв’язки. У той період Ірлявський також стає активним учасником націоналістичного руху — входить до Культурної Референтури Проводу Організації Українських Націоналістів (керівником якої був поет і політик Олег Ольжич). У складі похідної групи ОУН він добирається до окупованого Києва, де продовжує свою діяльність в умовах постійної небезпеки.
На початку 1942 року, коли німецька окупаційна влада почала масові репресії проти активістів українського національного руху, Ірлявський був заарештований гестапо. Разом з ним були схоплені його соратники — поетеса Олена Теліга та її чоловік. 21 лютого 1942 року, після нетривалого перебування в катівнях гестапо, усіх трьох розстріляли в Бабиному Яру — одному з найстрашніших символів нацистських злочинів на українській землі.
Попри коротке життя, Іван Ірлявський залишив по собі вагому творчу спадщину. Його поетичні збірки — «Голос Срібної Землі» (1938), «Моя весна» (1940), «Вересень» (1941), «Брості» (1942) — стали своєрідним літописом внутрішнього життя українського юнака, який щиро любив свою землю, мріяв про її свободу і не вагаючись віддав за неї життя. У його віршах поєднуються пейзажна лірика, громадянська позиція та тонкий ліризм, що робить їх глибоко зворушливими і актуальними й донині.
Його ім’я назавжди закарбувалося в історії української літератури і національно-визвольного руху як приклад щирого патріотизму, самопожертви та високої поетичної культури.