Мирослав Ірчан
(справжнє ім’я — Андрій Дмитрович Бабюк) — український письменник, поет, драматург, публіцист і активний учасник національно-культурного та політичного життя першої третини XX століття. Його доля — це приклад талановитої, цілеспрямованої особистості, чий життєвий шлях трагічно обірвався під час сталінських репресій.
Народився 14 липня 1896 року в селі П'ядики, що на теперішній Івано-Франківщині, в простій селянській родині. Освіту здобував у Коломийській гімназії та Львівській учительській семінарії, яку закінчив у 1914 році. Його юність співпала з бурхливими історичними подіями — Першою світовою війною, революціями, визвольними змаганнями.
Під час війни Ірчан служив у лавах Українських січових стрільців у складі австро-угорської армії, де був не лише військовиком, а й редактором бойової газети «Стрілець». З початком українських революційних процесів він долучається до Української Галицької армії, а у 1920 році переходить на бік Червоної армії. Вже тоді його талант організатора й публіциста проявляється в повну силу: він стає редактором газети «Більшовик», що орієнтувалася на галицьке селянство, працює у фронтовій пресі, займає посаду комісара агітпоїзда.
Після війни переїздить до Києва, де бере участь у створенні преси для галицьких емігрантів, співпрацює з журналом «Галицький комуніст», публікується в «Червоній правді» та інших виданнях. У 1922–1923 роках живе в Празі, де навчається в університеті й продовжує літературну діяльність. У 1923 році емігрує до Канади. Там активно долучається до українського прогресивного середовища: редагує журнали, організовує культурні заходи, пише твори, спрямовані на виховання робітничого класу.
У 1932 році повертається в радянську Україну. Оселяється в Харкові, очолює літературну організацію «Західна Україна» й стає одним із перших членів Спілки письменників СРСР. У цей період він багато пише, працює над прозою й драматургією, його книги охоплюють широкий тематичний спектр — від революційного героїзму до соціальних драм та побуту українських емігрантів.
Загалом Мирослав Ірчан написав понад 50 книжок. Серед найвідоміших: «Сміх Нірвани» (1918), «Карпатська ніч» (1924), «На півдорозі» (1930), «Протокол» (1931), «Смерть Асуара» (1938), численні п’єси — «Бунтар», «Безробітні», «Родина щіткарів», «Підземна Галичина» та інші. Його твори користувалися популярністю не лише в СРСР, але й серед української діаспори в Канаді, США, Чехословаччині.
Проте стрімкий творчий підйом був раптово обірваний. 28 грудня 1933 року його заарештовують у Харкові. Його звинувачують у причетності до контрреволюційної організації та підготовці замаху на одного з радянських партійних діячів. За цими надуманими звинуваченнями в 1934 році він отримує 10 років ув’язнення і був етапований до Соловецької тюрми. Але навіть у таборі Ірчан не припиняє писати й організовує театральне життя разом із іншими в’язнями.
У 1937 році його справу переглядають — уже без слідства, без свідків, за так званим «списком» — і засуджують до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада того ж року.
Лише в 1956 році, в період часткової реабілітації жертв сталінського терору, військовий трибунал переглянув справу Мирослава Ірчана. Виявилось, що звинувачення не мали жодного підґрунтя, а його «зізнання» не підтверджувалися фактами. Справа була закрита, а сам письменник — реабілітований посмертно. За його чесне ім’я і творчість заступилися колеги-письменники — Максим Рильський, Андрій Головко, Любомир Дмитерко та інші.
Мирослав Ірчан залишив по собі значний літературний спадок, сповнений віри в гідність людини, у силу мистецтва і в боротьбу за справедливість. Його ім’я належить до когорти українських митців, які віддали життя за правду, і його голос продовжує звучати через десятиліття.