Хорунжий Юрій Михайлович — український письменник, журналіст, історик та літературознавець, чия творча спадщина залишила помітний слід у культурному житті країни. Народився 5 серпня 1937 року в Києві в родині педагогів, де з дитинства отримав виховання, що сприяло розвитку його інтелектуальних здібностей. Юрій Михайлович здобув вищу технічну освіту, однак його професійна діяльність не обмежилася лише технікою. Він працював у геофізичних та геологічних експедиціях, а також у журналістиці, де здобув великий досвід. У 1992 році, вже після того, як його кар'єра в журналістиці набула помітного розмаху, Юрій Михайлович став редактором ідейно насиченого часопису "Зона", який виходить на громадських засадах і висвітлює важливі питання, пов'язані з політичними в'язнями.
Хорунжий є членом Національної спілки письменників України і має в своєму доробку понад 45 книг, як оригінальних, так і спільно з іншими авторами. Його публікації налічують близько 300 статей, які були опубліковані у періодичних виданнях. Творчість Юрія Хорунжого відзначається глибоким розумінням української історії, і його твори, частина з яких перекладена англійською та російською мовами, користуються популярністю серед широкого кола читачів.
Письменник неодноразово брав участь у проектуванні та редагуванні різноманітних літературних антологій. Серед них варто зазначити антологію українського історичного оповідання "Дерево пам'яті", а також книгу спогадів свідків "Опера СВУ — музика ГПУ", видану в 1992 році. Книжки, створені Юрієм Хорунжим, охоплюють широкий спектр жанрів. Найбільш відомі його історичні романи та художньо-біографічні твори, зокрема "Давні мелодії" (1971), "Гонитва до мосту" (1983), "Чуєш, брате мій" (1989), "Таємна грамота" (1990) та багато інших. В його творчості особливе місце займають романи, що висвітлюють життя видатних українців, таких як Михайло Старицький ("Борвій", 1987) і Михайло Грушевський ("Вірую", 1998-99).
У своїх творах Юрій Хорунжий вміло поєднує захоплюючі історії та глибоке занурення в українську історію, що дозволяє читачам не лише отримувати задоволення від літератури, а й відкривати нові сторінки минулого України. Його книги мають важливе значення для розвитку української літератури, адже вони відображають багатство національної культури та спільного історичного досвіду, що нерозривно пов'язує українців через покоління.