Іван Гущак: поет, публіцист, літературознавець
Іван Васильович Гущак народився 7 травня 1930 року в селі Мацошин, що на Львівщині — у краю, де щедра земля поєднується з багатим духовним спадком. Його дитинство припало на непрості передвоєнні часи, що загартували його характер і розбудили в серці глибоку тугу за правдою, людяністю та добром — теми, що згодом пройдуть через усю його творчість.
Після завершення шкільної освіти Іван вступає до Львівського сільськогосподарського університету, де здобуває вищу освіту. Проте доля незабаром підкидає нове випробування — війна. Іван Гущак бере участь у бойових діях, проходить шлях воїна, переживає те, що назавжди залишає слід у серці. Цей досвід відлунює в його поезії гіркими нотами втрати й водночас закликом до збереження миру.
Після війни він знаходить себе в літературі, поєднуючи талант із редакторською майстерністю. Тривалий час працював головним редактором видавництва "Кобзар" — престижної письменницької платформи, де мав змогу підтримувати й видавати українських авторів, не дозволяючи замовкнути справжньому слову навіть у складні для української культури часи.
Як поет Іван Гущак проявив себе як глибокий лірик і спостерігач. Його вірші пройняті любов’ю до рідної землі, її історії, людей. Серед найвідоміших поетичних збірок — "Колоски", "Під крилом неба", "Дума землі", "Обнови", "Квітування", "Під знаком добра", "Зодчі", "Веснянки", "Тополя край поля", а також поема "Мазепа", в якій він звертається до образу гетьмана як символу українського спротиву й незламності.
Його поезія часто стоїть на перетині особистого і національного, а образи природи та сільського життя органічно вплітаються в глибші філософські й історичні мотиви. У своїй творчості він не оминав і тривожних, суспільно важливих тем, про що свідчить назва однієї з його книг — "На вістрі тривоги".
Не менш плідною була його робота в дитячій літературі. Вірші для наймолодших — "Я малюю клена", "Молоденький випав сніг", "Хлопчик Малоліт і його зореліт", "Скочив лис у барбарис" — несуть у собі світлість, доброзичливість, фантазію й водночас глибоке виховне начало. Уміння говорити простою мовою про важливе — одна з рис, за які маленькі читачі й педагоги цінують Гущака як автора.
Як прозаїк, він проявив себе не менш яскраво. Повість "Марко Боєслав — сурмач УПА" — це данина поваги борцям за свободу, пам’яті, яка не повинна зникнути. А роман "Світ" свідчить про його прагнення осмислити сучасність у широкому гуманістичному контексті.
Проте, напевно, найвиразнішим проявом його громадянської позиції й глибокого аналітичного таланту стала літературознавча праця "Плеяда заборонена, призабута", що вийшла у трьох томах. У ній він повертав імена незаслужено замовчуваних українських митців у поле уваги читачів і дослідників. Це була не лише наукова, а й моральна робота — боротьба за пам’ять, за культурну тяглість, за справедливість до постатей, яких знищили або відтіснили на маргінеси радянські репресії.
Його внесок у розвиток української літератури був високо оцінений — Іван Гущак став лауреатом літературної премії імені Маркіяна Шашкевича.
Життєвий і творчий шлях Івана Гущака завершився у рідному Львові. Його поховали на Личаківському цвинтарі — на 78 полі, серед тих, хто став совістю нації.