Богдан Прокопович Гура: поет, публіцист, людина слова і долі
Богдан Прокопович Гура народився 1 грудня 1944 року в селі Шишківці Борщівського району на Тернопільщині — на землі, де тиша полів перегукується з давніми піснями, а слово завжди було носієм правди й болю. Дитинство Богдана було не простим: ще змалку він залишився сиротою, і виховувала його тітка. Саме вона стала тією першою опорою, яка зуміла прищепити хлопцеві любов до рідної мови, до літератури й людяності.
Його шлях до поезії почався у студентські роки, коли навчався на філологічному факультеті Чернівецького державного університету. Саме там, у тихому Чернівцях кінця 60-х, у середовищі молодих митців і шукачів, він почав писати вірші. Його тексти не залишилися непоміченими — одним із тих, хто звернув увагу на поетичний дар Богдана, став юний Володимир Івасюк. Їхня співпраця стала творчим вибухом: з-під пера двох молодих митців вийшла «Балада про мальви» — пісня, яка згодом, у виконанні Софії Ротару, стала всенародно улюбленою й пережила не одне покоління.
Цей перший успіх не став випадковістю, а став символом — поезія для Гури була не прикрасою, а способом осмислити реальність, вивільнити емоції, дати голос щоденним переживанням людини, яка не зламалась, попри всі життєві випробування.
У 1970 році він закінчив Чернівецький державний університет, а пізніше — у 1978-му — факультет журналістики Вищої партійної школи при ЦК Компартії України. Проте попри офіційну освіту, його журналістика завжди зберігала людяність, спостережливість і щире зацікавлення долею людини.
Із 1970 року Богдан Гура працював у редакції районної газети «Надністрянська правда» у Кельменцях Чернівецької області. Спочатку — кореспондент, згодом — заступник редактора, а вже з 1978 року — головний редактор. Його авторитет серед колег і читачів зростав не через посади, а завдяки чесному слову, вмінням відчувати серцем і писати просто, по-людськи, навіть про складне.
Громадська активність поєднувалась із творчістю: він обирався депутатом Кельменецької районної ради, брав участь у суспільному житті громади, підтримував молодих авторів, сам залишаючись вірним традиціям українського слова.
У 1994 році вийшла його перша збірка поезій — «Осінні яблука», сповнена спогадів, гіркоти й тиші, яка лунала після бур. Через десять років з’явилася книжка «Мелодія слова», до якої увійшли не лише поезії, а й прозові твори та пісенні тексти. Вони — про землю, людей, час, що минає, і серце, яке не мовчить.
Гура був не просто автором — він був літописцем свого краю. За життя написав понад тисячу статей на суспільно-політичні теми, нарисів, замальовок, присвячених видатним людям Буковини — орденоносцям, трудівникам, духовним лідерам. Його журналістика ніколи не була риторичною — у кожному рядку жила конкретна доля, конкретне ім’я, конкретне життя.
8 листопада 2018 року Богдан Прокопович Гура відійшов у засвіти. Помер у селищі Кельменці, де прожив більшу частину життя, де писав, працював, і де назавжди залишився — у пам’яті своїх земляків, у своїх книжках і в піснях, що продовжують звучати.
Його спадщина — це не лише тексти. Це — приклад гідності, чесності й любові до рідної землі, до слова, до людини.