Анна Гуліна: між книжковими полицями й рядками власної казки
Анна Гуліна народилася 24 жовтня 1988 року в маленькому, але щирому на серце місті Жовті Води, у родині, де слово мало вагу: батько — шахтар, мати — бібліотекарка. Змалечку вона буквально росла серед книжок, між стелажами дитячої бібліотеки, де пахло друкарською фарбою, тихим затишком і добрими історіями. Для Анни бібліотека була не лише місцем маминої роботи — вона стала її першою країною мрій, у якій дитинство набувало чарівного змісту. Вона перечитувала все підряд — казки, пригодницькі повісті, романи, фантастичні саги. І, звісно, завжди першою тримала в руках новенький том «Гаррі Поттера», бо ж знала, де він з'явиться ще до того, як про це дізнаються інші.
Любов до літератури з дитячих років переросла в щось більше, ніж просто хобі. У школі Анна зачаровувалася художнім словом, занотовувала власні думки у зошити, мріяла про творчість як про спосіб життя. Цілком природно, що після закінчення школи вона обрала філологічний напрямок, вступивши до Київського політехнічного інституту на спеціальність «перекладач». В університеті, крім класичної філології, її цікавило все, що стосувалося художнього слова: стилістика, образність, жанрове різноманіття.
Саме в студентські роки й сталася перша спроба писати. Разом із близькою подругою вони взялися за створення книжки — експериментальний твір на хвилі захоплення білоруською письменницею Ольгою Громико та її відомою серією про дотепну й рішучу рудоволосу відьму Вольху. Те юнацьке натхнення було щирим і спонтанним — книжка вийшла на диво живою, хоча й наївною. Сховали її подалі в шухляду, з легким зітханням: «Нехай це побачимо тільки ми». Але той досвід став першим поштовхом до розуміння: слово — не просто інструмент, а спосіб бути.
І хоч упродовж кількох років життя відводило Анну в інші сфери, поклик до письма не зникав. Рано чи пізно, але все справжнє пробуджується. Такий момент настав під час проходження казкотерапії — завдання полягало у написанні історії, яка б допомогла знайти шлях до вирішення глибинної особистої проблеми. Втім, написане раптом стало не просто вправою — текст ожив, розрісся, зазвучав. І ось уже перед нею була повноцінна розповідь — майже автобіографічна казка, у якій кожен читач міг би відчути щось близьке, зрозуміле, своє.
Анна зізнається, що натхненням для неї стали її чоловік та діти. Саме завдяки їхній підтримці, розумінню та теплу вона змогла дати собі дозвіл писати. Саме їхня присутність зробила цю казку можливою — з простої терапевтичної вправи вона перетворилася на щось більше: спосіб висловити душу, поділитися болем і радістю, вірити й надихати.
Сьогодні Анна Гуліна — це не просто авторка одного тексту. Це людина, яка пройшла шлях від дитини з книжкою в руках — до жінки, що сама тримає перо і створює нові світи. У її текстах живе тепло щирої мови, щось тонке й людяне, і, найголовніше — чесність. Бо для неї писання — це не ремесло і не справа випадку. Це голос, який проріс із дитячого захоплення словом і залишився з нею назавжди.