Віктор Іванович Гудим: голос, обірваний у добу безжальної тиші
Віктор Іванович Гудим народився 1 липня 1909 року в селі Пироги, що на Полтавщині, у звичайній сільській родині. Його дитинство, як і в багатьох дітей того часу, минало в умовах скрути та праці. У своїй автобіографії він згадував із сухою відвертістю: "Батько до революції мав півтора десятин землі і десять душ сім'ї". Цей короткий запис приховує за собою цілі роки боротьби за виживання, за освіту, за майбутнє.
Навчання розпочав рано — у народну школу пішов у семирічному віці, а у 1925 році закінчив трудову школу. Потім було коротке навчання в Устимівській сільськогосподарській професійній школі, яка мала дати сільському юнакові фах, але дала значно більше — перше усвідомлення свого місця в новому, радянському світі.
Вплив на формування його світогляду мала старша сестра, яка ще 1921 року вступила до лав комсомолу. Саме її приклад став для Віктора визначальним — вже з 1924 року він теж стає членом цієї організації. Юний ентузіаст швидко поринув у громадське життя: працював піонервожатим, очолював юнацькі секції, входив до редколегій місцевих видань. Усе це не було лише формальністю — це була школа свідомості, що крок за кроком формувала майбутнього письменника.
У ті роки він навчався на літературному відділенні Київського інституту народної освіти (ІНО). Саме там, у вирі культурного життя, його поетичний талант почав проростати впевненіше. Писати, за його ж словами, він почав рано, а перші публікації з’явилися вже в 1928 році на сторінках журналу "Молодий більшовик", а згодом — у "Літературній газеті", "Глобусі", "Комсомольці України", "Житті й Революції" та "Студенті Революції".
Закінчивши навчання у 1931 році, Гудим занурився у справжнє літературно-журналістське життя. Працював у редакціях столичних газет і журналів, а також на київській кінофабриці. Він був не лише журналістом, а й активним членом літературного об’єднання "Молодняк", яке об’єднувало молодих, сповнених віри в нову епоху авторів.
Його перші книжки з’явилися одна за одною. 1931 рік — збірка поезій "Одкрито семафори", поема "Солдати п’ятирічки" та нариси "На соціялістичних рейках". Наступного року вийшли "Маршрути", а 1936-го — збірка "Слава". Його твори були пройняті ритмом часу — захопленням модернізацією, індустріалізацією, вірою у зміни, яким віддається ціле покоління.
Але саме це покоління стало жертвою найчорнішої сторінки історії — великого терору. У 1937 році Віктора Гудима заарештували. За що? Формальні звинувачення були типовими для того періоду: "антирадянська діяльність", "контрреволюційна пропаганда", іноді — "причетність до змови". Але за ними ховалося інше — підозра до всього живого, талановитого, такого, що думає, творить, бачить трохи глибше, ніж дозволяє офіційна риторика.
24 жовтня 1937 року Віктора Івановича Гудима було розстріляно. Йому було лише 28 років.
Його ім’я, як і імена багатьох тогочасних письменників, на довгі роки зникло з літературного процесу. Але пам’ять не зникає безслідно. Завдяки зусиллям літературознавців, зокрема Юрія Винничука, ім’я Віктора Гудима повернулося до культурного простору — вже як частина "Розстріляного Відродження", доби, яка подарувала Україні плеяду талановитих митців і водночас безжально їх знищила.
Його коротке життя — це історія юнака з Полтавщини, який встиг не лише увійти в літературу, а й відчути себе її частиною. Людина, що несла в собі енергію змін, віру в слово, у спільну справу, в майбутнє. Його вбили, але не змогли стерти з історії — бо слово, коли воно щире, завжди залишає слід.