Айзік Шмульович Губерман: поет, драматург і свідок епохи
Айзік Шмульович Губерман народився 14 квітня 1906 року в містечку, яке нині відоме як Червоногвардійськ на Вінниччині. Походив із родини ремісника — одного з тих простих, але працьовитих людей, що навіть у найскладніших умовах не втрачали гідності й поваги до праці. Саме в такому середовищі, сповненому скромності, щирості та невидимої щоденної боротьби за життя, формувався його світогляд.
Закінчивши школу, Айзік працював на різних роботах. То був час, коли шлях до освіти не був прямим, але він був рішучим і впертим у своєму прагненні навчатися. Зрештою, він переїхав до Одеси, яка вже тоді була не просто містом, а цілим культурним явищем — з багатоголосим середовищем, глибокою інтелектуальною течією та особливою єврейською культурною атмосферою. Тут його прийняв педагогічний технікум, який він успішно закінчив у 1929 році. Після завершення навчання залишився в тому ж закладі — вже як викладач, передаючи студентам знання з єврейської мови та літератури.
Поетичне слово прийшло до нього рано. Починаючи з 1930 року, його вірші, поеми, а згодом і драматичні твори з’являлися у єврейській періодиці. Але поезія була лише однією з форм його висловлення — справжнє творче розкриття сталося тоді, коли він звернувся до драматургії. Губерман писав для сцени з тією ж щирістю, з якою інші пишуть щоденники. Його п’єси — "Щасливі зустрічі", "Гість із того світу", "Варто жити", "Дівчина з Москви" — ставили у багатьох театрах по всій країні, і глядач упізнавав у цих історіях себе, своїх близьких, свою добу.
Особливе місце в його творчому доробку займають поетичні твори. Серед них — прониклива поема "Поділля — моя Вітчизна" (1934), що стала своєрідною поетичною даниною рідній землі, та глибоко особиста "Будиночок над річкою" (1939), де відчувається тиха лірика втрат і світлої пам’яті. У 1965 році вийшла його поетична збірка "Вірші та поеми", яка підсумувала кілька десятиліть творчої роботи.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Губерман не залишився осторонь. Як і багато його сучасників, він добровільно вступив до лав армії. Пройшов усю війну — від перших днів і до переможного завершення. Цей період назавжди залишився в його пам’яті, як один із найжорсткіших, але й найважливіших етапів життя. Він бачив війну не з боку — він жив у ній, як людина, солдат, поет.
Після демобілізації у 1946 році він повернувся до Одеси — вже іншої, втомленої, але живої. Повернувся не просто додому, а до театру, до письменницької роботи, до слова. І його п’єси знову оживали на сценах. Але тривала це недовго.
2 грудня 1950 року Айзіка Губермана було заарештовано співробітниками МДБ Одеської області. Обвинувачення були шаблонними, повторюваними від справи до справи: "єврейський націоналізм", "антирадянська агітація", "шпигунство". Це була доба, коли багатьох представників єврейської інтелігенції безпідставно кидали за ґрати. Губерман опинився в тому самому вирі репресій, що знищив десятки життів, кар’єр, надій.
19 травня 1951 року Особлива нарада винесла вирок — десять років позбавлення волі з відбуттям у таборах Норильська. Для людини тонкої душевної організації, для митця — це був вирок, що мав зламати. Але він вистояв. У тих суворих умовах Губерман не зламався, зберіг себе, свій світ, свою гідність.
У квітні 1955 року, після перегляду справи, він був звільнений і повністю реабілітований. Але ті роки забрали в нього здоров’я, час і — частково — довіру до системи, якій він ніколи щиро не належав.
Повернувшись до життя, він уже не встиг повністю відновити себе в культурному середовищі. Проте пам’ять про нього зберігали колеги, друзі, театрали, які знали справжню ціну його творчості. Помер Айзік Шмульович Губерман 23 жовтня 1966 року.
Його ім’я залишилося не лише в афішах театрів минулого, а й у тих поетичних рядках, що не втратили своєї щирості з роками. Його життя — приклад вірності слову, людяності в найтемніші часи та внутрішньої сили, що допомагає витримати все.