Юрій Михайлович Гринюк народився 1891 року в селі Воскресінці на Станіславівщині в родині бідних сільських заробітчан. У спогадах під час допиту в органах ГПУ він згадував, що їхня оселя складалася з однієї маленької кімнати із земляною підлогою, де тіснилося шестеро людей — батько, мати, три сестри та він сам.
Прагнучи вирватися з нужденного середовища, у 1912 році Гринюк екстерном склав іспити за курс гімназії в Коломиї, після чого вступив на правничий факультет Львівського університету. Щоб підтримувати себе фінансово, під час навчання підпрацьовував приватним вчителем. У кінці 1914 року його мобілізували до австрійської армії, проте служба виявилася недовгою: за написання й розповсюдження антивоєнних віршів його заарештували й ув'язнили в замку Куфштейн у Тиролі. Тамтешні жорстокі умови утримання підірвали його здоров'я — постійні тортури й підвішування призвели до захворювання легенів і нервових розладів.
У 1915 році через інвалідність його звільнили й відправили на лікування, спершу до Інсбрука, а потім у санаторії Чехії та Угорщини. 1917 року він повернувся до Львова й продовжив навчання. Згодом переїхав до Коломиї, де в липні 1919 року видав свою першу збірку поезій "В кровавому танці". Тоді ж почав друкувати новели в різних періодичних виданнях, зокрема в журналі "Добра новина".
Однак політичні події того часу не оминули Гринюка. Його заарештували румунські спецслужби. Після передачі Південно-Східної Галичини Польщі його разом із іншими в'язнями передали полякам. Він пережив жорстоке поводження у польських таборах, втікав кілька разів, і зрештою опинився у Кам'янці-Подільському, столиці тодішньої Директорії. Там вступив на службу до уряду УНР, отримавши посаду начальника інформаційного бюро у Вінниці.
З приходом більшовиків у січні 1920 року Гринюк змушено перейшов на службу до радянських органів безпеки. У зізнаннях він визнавав, що працював у губчека й навіть викривав своїх колег. Пізніше долучився до Галпарткому та займався агітаційною діяльністю в лавах Української Червоної Галицької армії. Після чергового полону польськими військами й утечі він оселився у Вінниці, де працював в органах освіти, займався українізацією, а згодом викладав українську мову.
У кінці 1920-х років Гринюк вступив до літературної організації "Західна Україна", готував до друку нові збірки, серед яких "У світ заочі" та "Залізом співаю". Проте жодна з них так і не побачила світ — їх зупинила цензура.
10 лютого 1933 року його заарештували. Слідство тягнулося майже рік. Його звинуватили в керівництві Подільською філією Української Військової Організації (УВО), у підготовці збройного повстання проти радянської влади. Спочатку клопоталися про смертний вирок, однак трійка вирішила замінити його десятьма роками таборів.
Покарання він відбував у Кареллагу, працюючи на лісозаготівлях. У 1937 році Юрія Гринюка знову заарештували за "антирадянську діяльність" у таборі — за нібито ворожі висловлювання на користь Галичини та Німеччини. Того ж року, за рішенням трійки НКВС Карельської АРСР, його засудили до розстрілу. Вирок виконали 26 листопада 1937 року в Сандармоху.
Життя Юрія Гринюка було трагічним і водночас символічним для цілого покоління української інтелігенції, знищеної тоталітарною системою. Він залишив по собі слід не лише у вигляді кількох збірок і рукописів, а й як приклад незламної боротьби за право на власний голос і гідність.