Олекса Гринюк, відомий у літературному колі під іменем Лесь Гринюк, народився 25 березня 1883 року в мальовничому покутському селі Воскресинці, розташованому неподалік Коломиї.
Його життя, хоч і недовге, було сповнене пошуків, боротьби й творчих злетів, що проростали крізь злидні, хворобу та шалений потяг до слова.
Походив Лесь із простої селянської родини. Із самого дитинства він відзначався великим бажанням до навчання — спершу в початковій сільській школі, а згодом і в Коломийській гімназії, яка тоді славилася своєю літературною атмосферою. Саме тут юнак вперше відкрив для себе глибину художнього слова і творчість таких постатей, як Василь Стефаник та Лесь Мартович. Під впливом Стефаника Гринюк почав писати власні оповідання, новели, есеї, відчутно наближені до стефаниківської традиції лаконізму та психологічної глибини.
У 1902 році, закінчивши гімназію з відзнакою, Олекса вирушив до Львова й вступив до університету на юридичний факультет. Однак його мрії перервала тяжка хвороба — сухоти. Погіршення здоров’я й брак коштів змусили юнака покинути навчання й повернутися до рідного краю. Він багато працював, щоб утримувати родину й не полишати улюбленої справи — писання. Попри слабке здоров’я, займався репетиторством, редагував місцеві газети, співпрацював із багатьма часописами Галичини та Буковини.
Гринюк був не лише письменником, а й перекладачем, чия діяльність мала вагоме значення для розвитку культурного обміну в українському середовищі. Завдяки підтримці видавця Якова Оренштайна були надруковані його переклади творів Бйорнстьєрне Бйорнсона, Фрідріха Ніцше, Миколи Гоголя, Леоніда Андреєва. Особливо цінним є його переклад праці Ніцше «Так мовив Заратустра», адже це була одна з перших спроб донести ідеї європейського модернізму до українського читача.
Як публіцист і редактор, Лесь працював у газетах "Поступ" та "Буковина", дописував до "Діла", публікував розвідки, статті, портрети сучасників. У 1904 році в Коломиї побачила світ його перша і єдина за життя збірка прози "Весняні вечори", деякі твори підписував псевдонімами "Ст. Вільшанський", "Олекса Якимович" або криптонімом "Л.Г.".
Стиль Гринюка — глибоко соціальний і психологічний. У своїх оповіданнях він розкриває долі звичайних людей, їхній біль, безнадію, сподівання на зміну. У героях часто присутній розпач і водночас людська гідність, готовність боротися навіть у безнадії. Його мова — проста, образна, але водночас емоційно насичена й виразна.
Життя Леся Гринюка обірвалося дуже рано — 7 липня 1911 року, коли йому було лише 28 років. Він помер у рідному селі Воскресинці, не встигнувши втілити в життя усіх творчих задумів. Його спадщина — скромна за обсягом, але багата на емоції, сенси й людську правду. Це література, що народилася з болю і любові, з туги за справедливістю та віри в силу слова.