Василь Якович Грінчак
26 квітня 1928 року у мальовничому селі Китайгород Тростянецького району, що на Вінниччині, у родині простих селян народився Василь Якович Грінчак — людина, що згодом стане помітною постаттю в українській літературі. Його дитинство, як і в більшості сільських дітей того часу, було тісно пов’язане з природою, щоденною працею та народними традиціями. Саме з цих глибоких, життєствердних коренів згодом проросте його лірична поезія.
Після завершення навчання в Тростянецькій середній школі, Василь зробив вибір, який визначив його подальший шлях: він вступив до Одеського університету, де навчався на українському відділенні філологічного факультету. В університеті Грінчак не лише поглибив свої знання, а й утвердився як поет. Саме в студентські роки він почав писати вірші, які згодом знаходили своє місце на сторінках різноманітних газет і журналів.
У 1953 році він успішно закінчив навчання, після чого розпочав роботу у видавничій сфері — зокрема, у таких відомих українських видавництвах, як "Молодь" та "Веселка". Його трудова діяльність була тісно пов’язана з дитячою літературою, що надихало його на створення власних творів для юних читачів.
Перша поетична збірка Василя Грінчака — "Мені не байдуже" — побачила світ у 1956 році. Ця книжка стала дебютом поета і відкрила читачам його щиру душу, сповнену небайдужості до навколишнього світу, людей і рідної землі. З роками його творчий доробок лише зростав. Серед найвідоміших дитячих книг — "Лебедятко" (1969), "Боцман Птаха" (1974), "Ясенець" (1976), "Цвіт від кореня" (1981), "Настині береги" (1984) та багато інших. У цих творах — світла образність, доброзичливий гумор і турбота про моральне виховання дітей.
Окрім власної поезії та прози, Василь Грінчак активно займався перекладацькою діяльністю. Він перекладав твори російських і білоруських письменників, зокрема — "Шукачі пригод" Костянтина Андрєєва (1970). Також важливим внеском у популяризацію культури інших народів стала його участь у виданні збірки "Пісні Естонії" (1972), яку він переклав українською мовою з великою майстерністю.
Поезія Василя Грінчака пронизана щирою любов’ю до рідної землі, до українського села, до праці і природи. У його віршах живе сонце, що світить над нивами, і стиглий колос пшениці, і спокійна річка, і материнське тепло. Це були не просто художні образи, а вираження глибокої духовної єдності з Батьківщиною.
Василь Якович Грінчак пішов з життя 22 січня 1987 року. Похований у Києві. Його ім’я залишилось у пам’яті читачів як ім’я щирого поета, доброзичливої і талановитої людини, чия творчість зігріває серця навіть через десятиліття.