Павло Арсенович Грабовський (11 вересня 1864 — 12 грудня 1902) — видатний український поет, публіцист, перекладач і громадський діяч, чия доля тісно переплелася з боротьбою за національне визволення та соціальну справедливість. Його життя, сповнене поневірянь і заслань, стало символом незламності духу та відданості ідеалам свободи.
Ранні роки та формування світогляду
Народився Павло Грабовський у селі Пушкарне на Харківщині в родині паламаря. Рано втративши батька, він змушений був самостійно торувати шлях у житті. Навчався в Охтирській бурсі, а згодом вступив до Харківської духовної семінарії. Саме там у нього пробудився інтерес до літератури та політики: він захоплювався творами класиків, а також таємно читав заборонену політичну літературу, що формувало його революційні погляди.
Революційна діяльність і перші арешти
У 1882 році за участь у народницькому гуртку "Чорний переділ" та поширення забороненої літератури Грабовського було заарештовано і виключено з семінарії. Після звільнення він перебував під наглядом поліції в рідному селі, намагаючись знайти роботу. У 1885 році, після зняття нагляду, переїхав до Харкова, де працював коректором у газеті "Південний край" і поновив революційну діяльність.
Військова служба і заслання
У листопаді 1885 року Грабовського призвали до армії, де він служив у піхотному полку поблизу Харкова. За виступ проти армійського начальства його перевели до Туркестанського військового округу. У 1886 році в Оренбурзі його знову заарештували за поширення революційних відозв і після суду засудили на п'ятирічне заслання до Сибіру.
Творчість у засланні
Під час перебування у в'язниці та на засланні Грабовський активно займався літературною діяльністю. Він писав вірші, поеми, статті, перекладав твори світової класики українською мовою. Його поезія відзначалася глибоким ліризмом, соціальною спрямованістю та прагненням до справедливості. Серед його творів — поеми "Текінка", "Бурятка", збірки "Пролісок", "З чужого поля", "З півночі", "Кобза".
Особливе місце в його творчості займають переклади творів таких авторів, як Байрон, Гете, Петефі, Бернс, Пушкін, Лермонтов, а також поетів слов'янських та скандинавських літератур. Грабовський вважав, що поезія має бути "сміливим голосом усіх ображених і пригноблених", і його переклади часто насичені ідеями боротьби та визволення.
Особисте життя
У 1888 році в московській транзитній в'язниці Грабовський познайомився з Надією Сигидою, членкинею "Народної волі". Її трагічна загибель у 1889 році глибоко вразила поета, і він присвятив їй низку віршів. У 1900 році Грабовський одружився з Анастасією Бутковською, студенткою фельдшерсько-акушерської школи. У 1901 році в них народився син Борис, який згодом став одним із винахідників телебачення в СРСР.
Останні роки і спадщина
У 1899 році Грабовський переїхав до Тобольська, де працював коректором, давав приватні уроки. Незважаючи на погіршення здоров'я, він продовжував літературну діяльність, готував до видання зібрання творів, писав нові вірші. Помер 12 грудня 1902 року в Тобольську, похований поруч із декабристами, як і заповідав.
Павло Грабовський залишив по собі багату літературну спадщину, яка стала невід'ємною частиною української культури. Його поезія, переклади, публіцистика відзначаються глибоким патріотизмом, гуманізмом і прагненням до соціальної справедливості. Він став символом боротьби за волю і гідність українського народу.