Анатолій Васильович Горовий — український історик, поет, прозаїк, художник і педагог, постать багатогранна й водночас цілісна.
У ньому поєдналися споглядання світу через призму історії, глибока любов до мистецтва і тонке відчуття слова. Його життя — приклад неперервної внутрішньої роботи над собою, над суспільством, над тим, що ми називаємо культурною пам’яттю.
Народився 1 травня 1951 року в селі Йосипівка на Київщині, що тоді входило до Узинського, а нині — до Білоцерківського району. Закінчив середню школу №1 імені Тараса Шевченка в місті Городище. Вже тоді в юнакові визрів інтерес до минулого — не сухого, а живого, дихаючого голосами предків. Історичну освіту здобув у Київському державному університеті імені Т. Г. Шевченка, де навчався на історичному факультеті в 1969–1974 роках. Вийшов зі стін альма-матер як дипломований історик і викладач суспільствознавства.
Професійний шлях Горового був різноманітним: учителював у школах, працював у профтехучилищах, виховував молодь, організовував просвітницьку роботу в межах Всеросійського товариства "Знання", займався туризмом як інструктор зі спелеології. Усі ці сфери формували його людську й творчу індивідуальність — як того, хто шукає не лише істину, а й її відлуння в душах інших.
У 1990-х роках Анатолій Горовий долучився до формування нової гуманітарної освітньої моделі — став одним із засновників Києво-Печерського гуманітарного колегіуму, першого ректора якого обрали саме його. У XXI столітті він створив творче об’єднання "Отава", в якому поєднав однодумців із різних галузей культури. Також працював старшим науковим співробітником Києво-Печерського історико-культурного заповідника, де реалізував свої ідеї не лише як дослідник, а й як культуротворець.
Із 2019 року Анатолій Васильович працює у відділі бібліотечних комунікацій Публічної бібліотеки імені Лесі Українки для дорослих у Києві — осередку знань, де книжка досі має голос і вагу.
Його літературна творчість охоплює як прозу, так і поезію. Він автор повісті «Доки шабля в руці», написаної в жанрі химерної прози — твору, адресованого і дітям, і дорослим. Інша важлива робота — історична повість «Аліпій — перший руський іконописець», яка відкриває перед читачем сторінки XII століття. У поезії Горовий дебютував збіркою «Там, за обрієм, коротка мить» (2009), згодом вийшли книги «А воля — такий гіркий трунок» (2017) та «В розбрід через брід» (2019) — щемкі, філософські, глибоко особистісні збірки, у яких завжди присутній мотив вибору, відповідальності й внутрішньої свободи.
Художня сторона таланту Анатолія Горового заявила про себе в 2008 році, коли відбулися перші персональні виставки його живопису. Він працює в експресіоністському стилі, де колір — це емоція, а мазок — сповідь.
Варто окремо згадати його внесок у музейну справу. Горовий став одним із ідеологів сучасної музейної педагогіки в Україні, пропонуючи залучати молодь до історії не пасивно — через екскурсії, а активно — через особисту творчу інтерпретацію музейних експонатів.
Також він має досвід у кіно. У 2009 році за його сценарієм було знято експериментальний художньо-документальний фільм «Стріла заздрощів», присвячений постаті лікаря-ченця Агапіта. У цьому фільмі Горовий зіграв головну роль. Це стало початком низки проєктів, реалізованих у співпраці з режисером Богданом Брагою на телеканалі «ГЛАС». Серед них — такі документальні фільми, як:
«Агапіт. Стріла заздрощів – поєдинок»,
«Князь-інок. Микола Святоша»,
«Канівський хорал Любові Міненко»,
«Що може художник Валерій Франчук?»,
«Сергій Урусевський»,
«Художник і час. Іван-Валентин Задорожний»,
«Вартові міражів».
Анатолій Горовий — це автор, який не замикається в одній ролі. Він встигає бути дослідником і мрійником, педагогом і митцем, публіцистом і глядачем у залі власного мистецтва. Його доробок — це мозаїка, складена з книжок, ікон, картин, фільмів, слів, які залишають слід. Він належить до тих, хто не просто пише історію, а й дихає нею — глибоко, щиро, повнокровно.