Олег Миколайович Гончаренко
Олег Миколайович Гончаренко — відомий український поет, прозаїк, публіцист, перекладач, краєзнавець і активний громадський діяч. Його багатогранна творчість і життєвий шлях яскраво свідчать про глибоку любов до рідної землі, української культури й слова.
Народився 5 серпня 1959 року в місті Темиртау, розташованому в Карагандинській області Казахстану. Попри те, що його дитинство минуло далеко від України, саме українська культура й традиції стали для нього духовним орієнтиром і основою творчого становлення.
Протягом життя Олег Гончаренко брав активну участь у літературному й громадському житті. Він є членом низки авторитетних організацій:
Національної спілки письменників України (з 1993 року),
Національної спілки журналістів України (з 2014 року),
Національної спілки краєзнавців України (з 2018 року),
Міжнародної літературно-мистецької Академії України (з 2015 року),
Міжнародної румунської академії міжкультурних взаємозв'язків Пауля Полідора (з 2016 року),
Асоціації українських письменників (з 2017 року),
Міжнародного клубу Абая в Алмати, Казахстан (з 2018 року).
Його внесок у культурний і громадський розвиток отримав високу оцінку. Серед відзнак, якими нагороджено письменника:
медаль мелітопольської міської ради "За внесок у розвиток міста Мелітополя" (2015),
медаль "Волонтер України. За покликом душі" (2017),
почесна медаль Національної спілки письменників України "Почесна відзнака" (2019),
медаль Івана Мазепи (2016) та медаль Олександра Довженка (2017), присуджені Міжнародною Академією літератури і мистецтв України.
Творчий доробок Олега Миколайовича вражає масштабністю та глибиною. Він є автором численних збірок поезій, де кожна книжка — це окрема подорож у світ почуттів, роздумів і краси слова. Серед його поетичних праць:
"Крони дитинства",
"Петрогліфи",
"Тяжіння сонця",
"Мрія і любов",
"Світ очей моїх",
"Шість годин вечора після весни",
"Фантастичне купуасу",
"Дорога крізь хату",
"Храм голосів",
"Собор одкровень",
"Серцебуття",
"Навпроти пам'яті",
"Крилогія Вічної Гордії",
"Конражур натхнення",
"Мелітопольська паралель",
"Український порідник",
"Столиця черешнева столиця",
"Катрени оголошених картин" (натхненні живописом Івана Марчука),
"Медовий блюз",
"За Емінеску… до себе",
"Молитва за любов",
"Астрофізми вічної гончарні",
"Буремні буриме свободи",
"Відображення — Отражение" (у співавторстві з Галиною Феліксон),
"Віща тінь табуна",
"В чеканні нової трави",
"Нова братина",
"Криму тамований скрик",
"Теорія всього",
"Серце у вогні",
"Осінні дзвони — Autumn Bells".
Окрім поезії, Олег Гончаренко створив і прозові твори, зокрема романи:
"Зірка Вітанія",
"Я прошу вас — живіть!",
а також публіцистичну збірку "Наголоси і наголоси", що зачіпає важливі суспільні питання сучасності.
Важливе місце у творчості митця займає краєзнавча діяльність. Його науково-популярна книга "Вертались запорожці з-за Дунаю" є вагомим внеском у популяризацію української історії. Співавторство з Оленою Ришковою у книжці "Точки над І" продемонструвало його прагнення до глибшого осмислення історичних і культурних явищ.
Олег Гончаренко сьогодні — це приклад людини, яка не лише талановито творить, а й активно підтримує розвиток національної культури, об'єднує покоління, надихає молодь та нагадує про вічні цінності через силу слова. Його творчість, глибоко вкорінена в українську традицію, водночас сповнена сучасного звучання і відкритості світу.