Лесь Гомін (справжнє ім'я — Олександр Дмитрович Королевич) — український письменник, журналіст, людина драматичної долі, яка залишила помітний слід в історії національної літератури. Він народився 30 березня 1900 року у старовинному місті Черкаси в родині візника. Життя у трудовій сім’ї змалечку сформувало в ньому глибоку повагу до праці, людей простого походження та реалій життя.
Про свої юні роки Лесь Гомін згадував із сумішшю гордості й печалі. Із 1918 по 1924 рік він навчався у Києві. Проте бурхливі події громадянської війни змінили його долю: у лютому 1920 року він добровільно вступив до лав Червоної Армії. Під час війни молодий Олександр працював на відповідальних постах — займався мобілізацією людей, транспорту, боровся з бандитизмом і дезертирством. Досвід, набутий у ті часи, безсумнівно, залишив слід і в його подальших літературних працях.
Після завершення громадянської війни Гомін продовжив навчання в Київському інституті народної освіти, працюючи одночасно інструктором у системі всеобучу. Демобілізувався у червні 1924 року і відтоді повністю поринув у громадсько-літературну діяльність.
Однак його творчий шлях розпочався ще раніше: перші вірші, нариси та оповідання Лесь Гомін почав друкувати вже у 1919 році. Його ранні твори з’являлися у місцевій періодиці й вражали читачів живим відчуттям часу та щирістю.
Свою справжню професійну кар'єру в журналістиці він розпочав у черкаській окружній газеті "Радянська думка", де працював разом із відомим письменником і громадським діячем Семеном Скляренком. Саме там Гомін сформувався як прозаїк і публіцист, який тонко відчував настрої суспільства.
Літературний доробок Леся Гомона включає збірку оповідань "Контрольні цифри" (1931), де він гостро й правдиво зобразив реалії радянської дійсності, а також п'єсу "Маски" (1933), у якій через драматичні образи відображено складні моральні колізії епохи.
Відомий також роман "Голгофа", який розповідає про складні життєві перипетії простої людини у буремні часи революції та громадянської війни. Роман частково публікувався в літературно-художньому журналі "Металеві дні", проте як окрема книга вийшов друком лише у 1959 році, після смерті автора.
Історія репресій проти Леся Гомона досі залишається маловідомою і не до кінця з'ясованою. Точна дата його арешту невідома, а судово-слідчу справу так і не вдалося знайти. Відомо лише, що в архіві Спілки письменників України зберігається копія офіційної довідки від 4 грудня 1958 року, виданої громадянці Ф.О. Королевич. У ній вказано, що вирок Одеського обласного суду від 10 листопада 1935 року та подальші судові рішення проти Олександра Дмитровича Королевича були скасовані за відсутністю складу злочину.
Таким чином, уже посмертно була визнана його невинуватість — сумна, але характерна для багатьох українських митців того часу історія.
Лесь Гомін прожив важке життя, сповнене боротьби, випробувань, але залишився вірним ідеалам служіння правді та народові. Він помер 16 січня 1958 року в рідних Черкасах, де і замкнулося коло його долі.
Його творчість і сьогодні залишається свідченням тих драматичних подій, які визначили обличчя української культури першої половини ХХ століття.