Андрій Васильович Головко: письменник великого серця
Андрій Васильович Головко народився 3 грудня 1897 року в мальовничому селі Юрки на Полтавщині, в заможній селянській родині. Його юність припала на тривожні часи змін і революцій, що залишили глибокий слід у його творчості.
Перші шкільні роки пройшли у сільській школі (1905–1908), де юний Андрій не тільки здобував освіту, а й почав робити перші спроби у поезії — тоді ще російською мовою. Вже під час навчання у Кременчуцькому реальному училищі (1908–1914) він відчув поклик літератури сильніше, а знайомство з "Кобзарем" Тараса Шевченка остаточно утвердило його у рішенні творити українською.
Його відданість рідному слову коштувала йому багато: через участь у таємному гуртку "Юнацька спілка" і публікації в українському рукописному журналі "Рідна мова" його виключили з училища. Після цього він на деякий час оселився на хуторі Поділ, де присвятив себе самостійній творчій праці, пишучи перші прозові твори, серед яких автобіографічна повість "З-за хмари".
Коли розгорілася Перша світова війна, Головко пройшов короткий курс у Чугуївському училищі прапорщиків і невдовзі потрапив на фронт, де був поранений у боях під Рава-Руською.
Після революційних подій 1917 року він працював учителем, займався позашкільною освітою, а також активно долучався до літературного життя. У січні 1919 року вийшла його перша збірка віршів "Самоцвіти". Одночасно Головко працював у місцевій газеті, де публікував уривки із незавершеної повісті "У дикому танку".
Тяжкі 1919–1920 роки він переживав разом із родиною в глухих хуторах, а влітку 1920 року добровільно вступив до лав Червоної армії, служачи у кінній розвідці артдивізіону, а потім викладаючи політекономію у Харкові.
З 1922 року Андрій Головко цілковито присвятив себе літературі. Став активним членом Спілки селянських письменників "Плуг" і швидко здобув визнання як автор шкіців, повістей і оповідань. Його ранні твори — "Момент", "Діти Землі і Сонця", "Можу" — стали основою для подальших великих задумів.
Найбільший успіх принесли йому дитячі оповідання "Пилипко" і "Червона хустина", які увійшли в шкільні хрестоматії. Повісті "Зелені серцем" і "Пасинки степу" доповнили його ранню прозову спадщину.
1927 рік став поворотним у творчості Головка — він створив роман "Бур’ян", який отримав ювілейну премію до десятиріччя Жовтневої революції. Твір був перекладений багатьма мовами і закріпив за ним славу одного з провідних українських прозаїків.
Наступні роки були віддані роботі над трилогією "Три брати", частиною якої став роман "Артем Гармаш". Він працював над цим епічним полотном усе життя, випустивши три книги до 1971 року і плануючи четверту й п'яту, які залишилися незавершеними.
Не обмежуючи себе прозою, Головко писав і для кіно, створюючи сценарії для фільмів, серед яких "Скиба Іван" і "Митько Лелюк". Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом, описуючи подвиги українських бійців у своїх нарисах і оповіданнях, серед яких особливо вирізняється "Дружба".
Останні десятиліття життя він майже цілковито присвятив праці над романом "Артем Гармаш", вкладаючи в нього свій життєвий досвід, спостереження за долею рідної землі й глибокі філософські роздуми.
Андрій Васильович Головко пішов із життя 5 грудня 1972 року, залишивши по собі вагому літературну спадщину. Його ім'ям названо бібліотеки, школи, вулиці, а Спілка письменників України заснувала літературну премію його імені за найкращий роман року.
Головко залишився в українській літературі як майстер епічної прози, правдивий літописець життя українського села і непохитний співець народної душі.