Марія-Анна Миколаївна Голод (у дівоцтві Прокопович) — українська поетеса, прозаїк, гумористка, сатирик, літературознавиця, чия доля тісно переплелася з трагічними й героїчними подіями української історії ХХ століття.
Народилася 16 січня 1917 року у Львові, у сім'ї священика Української греко-католицької церкви. З дитинства була оточена атмосферою духовності, національної свідомості та глибокої освіченості. Освіту здобула в гімназії Сестер василіянок, де виховували у дусі християнських цінностей і любові до української культури. Після гімназії продовжила навчання на дворічних торговельних курсах, що дало їй практичні знання для подальшого життя.
Доля випробовувала Марію-Анну важкими обставинами. Вона пережила спочатку радянську, а потім німецьку окупацію Львова, які залишили глибокий слід у її душі. У 1944 році, рятуючись від чергової хвилі радянських репресій, вона змушена була залишити рідну землю і емігрувати. Деякий час перебувала у Німеччині як "переміщена особа", де зіштовхнулася з усіма труднощами біженського життя.
У 1948 році Марія-Анна переїхала до Канади. Спочатку жила в Едмонтоні, де знову довелося розпочинати все з нуля. Від 1952 року оселилася в Торонто — багатокультурному місті, яке стало для багатьох українських емігрантів другою батьківщиною. У Канаді вона не тільки продовжила свою освіту, а й здійснила мрію про вищу гуманітарну освіту. У Торонтському університеті студіювала історію мистецтв і антропологію, що значно розширило її світогляд і надихнуло на глибші літературні пошуки.
Професійна кар'єра Марії-Анни складалася з різних етапів: спершу працювала рахівницею в банку, згодом стала діловодкою у бібліотеці Торонтського університету. Активно долучалася до української громади Канади, організовувала заходи для Світового конгресу вільних українців, обстоюючи права українців на міжнародній арені. Була головою Торонтського відділення Об'єднання українських письменників "Слово", сприяючи розвитку української літератури за кордоном.
Її літературна спадщина охоплює як поетичні, так і прозові твори. Поетичні збірки "Чотири пори року. Поезії 1972–1976" (видані у Мюнхені й Нью-Йорку в 1978 році) та "Стрімка моя вулиця" (1988) відображають глибоку емоційну насиченість і тонке відчуття часу. Марія-Анна створювала поезію, що перегукувалася зі спогадами про рідний край, переживаннями вигнання, болем за втраченою батьківщиною.
Особливе місце у творчості письменниці займає проза. Її збірка "Янгол у наймах. Старосвітські легенди" (1995) оживила старі галицькі легенди, надаючи їм нового звучання через призму емігрантського досвіду. А збірка "Люстра пана Севастьяна" (Київ, 1998) принесла їй заслужене визнання: у 1999 році Марія-Анна Голод стала лауреаткою престижної Літературної премії імені Лесі Українки. Ця нагорода підтвердила її вагомий внесок у збереження й розвиток української культури в діаспорі.
Серед її коротких прозових творів особливо виділяється оповідання "Як Михайло з духами розмовляв", в якому вона зворушливо розповідає про свого вуйка — о. Михайла Туркевича, пароха села Пониковиця. Інший твір — "Студент" — передає настрої і виклики молодого покоління українців у складні часи.
Марія-Анна Миколаївна Голод прожила життя, сповнене боротьби, віри й творчості. Вона померла 7 листопада 2003 року в Торонто, залишивши по собі яскраву літературну спадщину та незгасаючий приклад вірності рідному слову.