Олександр Глушко — письменник, критик, дослідник літератури й майстер слова з півдня України
Олександр Кіндратович Глушко народився 14 вересня 1938 року в селі Покровка Очаківського району — мальовничому куточку Миколаївщини, де море не просто частина пейзажу, а невід’ємна складова життя. Його дитинство припало на важкі післявоєнні роки, коли країна заліковувала рани, а люди жили надією й працею. Можливо, саме цей контраст — суворість побуту й краса природи — сформував той глибокий погляд на реальність, який пізніше став основою його прози.
У 1964 році Глушко закінчив факультет журналістики Київського університету — одного з провідних гуманітарних осередків країни. А вже за десятиліття, у 1975-му, здобув вищу партійну освіту, закінчивши Академію суспільних наук при ЦК КПРС — заклад, який був не просто освітнім, а ідеологічним центром СРСР.
Його професійна діяльність розпочалася в миколаївській обласній газеті «Южная правда», а потім тривала у молодіжному виданні «Ленінське плем’я», де він протягом п’яти років був редактором. У ці роки він не лише набирався журналістського досвіду, а й відточував власний літературний стиль, що згодом набув чіткої інтонаційної виразності.
У 1986 році Олександра Глушка обирають секретарем правління Спілки письменників України — організації, що тоді мала велике суспільне й культурне значення. Одночасно він стає редактором відомого літературного журналу «Вітчизна», на сторінках якого з’являлися найгучніші тексти українських авторів.
Його літературний дебют відбувся у 1981 році, коли вийшла перша прозова збірка «Маслиновий гай». Ця книжка відразу ж вирізнилася серед інших — не тільки добірною мовою, а й тематикою: у центрі були прості люди — рибалки, моряки, виноградарі — мешканці маленьких островів, захованих у просторі Північного Причорномор’я. Оповідання передавали атмосферу моря, праці, самотності й мужності — усе те, що складає щоденну реальність мешканців прибережного краю.
Збірка не залишилася непоміченою. У 1989 році московське видавництво «Молодая гвардия» видало книжку «Фонтан з музыкой», до якої увійшли ті ж оповідання, і ця публікація відкрила його творчість для ширшого кола радянських читачів.
Найглибшим і найбільш масштабним твором Глушка став роман «Кінбурн», опублікований у 1988 році. Це багатошарове історичне полотно, у якому автор досліджує події півдня України кінця XVIII століття. Через призму долі конкретних персонажів, складених історичних реалій, боротьби й протистоянь він зумів відтворити не лише дух часу, а й показати складну багатонаціональну структуру регіону, з її конфліктами, симпатіями, трагедіями.
Паралельно з художньою творчістю Олександр Глушко активно працював як літературний критик. Його науково-аналітичні дослідження «На бистрині часу» (1980) і «З позицій соціального оптимізму» (1983) були спробою осмислення тенденцій радянської новелістики та образу позитивного героя — однієї з головних тем тогочасної літературної парадигми.
Визнання його внеску в українську культуру підтверджується званням кандидата філологічних наук, доцента Інституту журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, а також — почесним званням «Заслужений журналіст України». У 1982 році він став членом Національної спілки письменників України. За роман «Стрибок тарпана» був удостоєний престижної літературної премії імені Андрія Головка.
Його творчий доробок охоплює:
«Кінбурн» — історичний роман (Москва, 1991);
«Маслиновий гай» — оповідання (Київ, 1981);
«Чорноморський заповідник» — есеїстичний нарис (Одеса, 1972).
Усе написане ним — це щире слово про людей і землю, про історію та сьогодення, про силу характеру й крихкість душі. У прозі Олександра Глушка звучить правда не лише часу, а й простору — його рідного півдня, омиваного морем і освітленого пекучим сонцем.