Леонід Глібов — майстер байки, поет, публіцист і педагог
Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 року в мальовничому селі Веселий Поділ, що належало до Хорольського повіту на Полтавщині. Його батько працював управителем у маєтках заможного роду Родзянків. Саме в родинному домі, під опікою матері, маленький Леонід отримав перші уроки письма, читання і загального світосприйняття, що згодом розквітне в його літературному хисті.
У 1840 році юнак вступає до Полтавської гімназії. Цей етап став визначальним для його майбутнього: тут він починає писати вірші, які швидко привертають увагу педагогів і товаришів. Уже 1847 року, ще до завершення навчання, виходить його перша поетична збірка російською мовою — «Стихотворения Леонида Глебова». Саме в ці роки формується його як майбутнього літератора, здатного тонко помічати соціальні контрасти й передавати їх у влучних образах.
Справжнє захоплення байкою у Глібова виникло під час навчання в Ніжинському ліцеї вищих наук, куди він вступив після гімназії. Там він створює свої перші байки українською мовою, частину з яких друкує в «Черниговских губернских ведомостях». Уже тоді його сатира вирізнялася гостротою думки, виразним національним колоритом і, водночас, народною доступністю.
Після закінчення ліцею в 1855 році Глібов стає вчителем історії та географії у містечку Чорний Острів на Поділлі. Проте невдовзі переїздить до Чернігова, де викладає у місцевій чоловічій гімназії. Його педагогічна діяльність відзначалася прихильністю до новаторських, прогресивних підходів, через що він здобув повагу не лише серед учнів, а й серед місцевої інтелігенції.
Навколо родини Глібова поступово формується середовище прогресивних діячів Чернігова. У 1861 році він стає видавцем і головним редактором тижневика «Черниговский листок». Видання сміливо порушувало гострі соціальні питання, виступало проти чиновницького свавілля, поміщицького гноблення, зловживань у судовій системі. Ця діяльність привернула увагу жандармерії. Через зв’язки з революційно налаштованим Іваном Андрущенком, членом підпільної організації «Земля і воля», Глібова у 1863 році позбавили права викладати, а також встановили за ним поліцейський нагляд.
Наступні два роки він змушений провести у Ніжині, у вимушеному усамітненні. У 1865 році він повертається до Чернігова, де спочатку влаштовується дрібним чиновником у канцелярії губернатора. Але справжній сенс його життя залишався в літературі й культурній діяльності. З 1867 року він стає управителем земської друкарні й розгортає активну творчу роботу. Саме в цей період Глібов створює низку нових байок, публіцистичних і театральних оглядів, фейлетонів, а також книжки для дітей, у яких він виявляв щиру увагу до дитячого світу, простоти й моралі.
Помер Леонід Глібов 10 листопада 1893 року в Чернігові, де й був похований. До останніх днів він залишався вірним українському слову, попри всі утиски й заборони.
Найвагоміший внесок Глібова — це його байки. Їх він створив понад сотню. Перша збірка — «Байки Леоніда Глібова» — вийшла в Києві 1863 року і включала 36 творів. Але через цензурну політику, а саме Валуєвський циркуляр, майже весь наклад було знищено. Лише у 1872 році вдалося надрукувати другу, розширену збірку, а в 1882 — третю. Решта спроб опублікувати інші твори наштовхувалися на цензурні обмеження. Повне зібрання творів Глібова стало доступним лише за радянських часів.
Байки Леоніда Глібова — це не просто алегоричні мініатюри з тваринами в головних ролях. Це глибокі соціальні образи, де за фігурами Ворони, Лисиці чи Вовка стояли чиновники, багатії, підлабузники та прості люди. У його творчості гумор завжди був пов’язаний з мораллю, а сатира — з любов’ю до свого народу.
Леонід Глібов увійшов в історію української літератури як один із найвидатніших байкарів, справжній народний письменник, який зумів поєднати гостре слово з глибокою людяністю. Його твори живуть і далі, як жива пам’ять про українську мову, культуру та силу правдивого слова.