Юрій Герасименко: поет великої дороги й світлої мрії
Юрій Георгійович Герасименко, один із яскравих голосів української радянської літератури, народився 20 жовтня 1927 року в Харкові — місті, що завжди вміло поєднувати прагматизм індустріального центру зі справжньою духовною напругою творчості. Син службовця, він змалку жив у середовищі, де цінували знання та працю, що й сформувало його життєві орієнтири.
Після закінчення філологічного факультету Харківського університету у 1951 році Юрій вирушає у сільські простори Харківщини — викладати українську мову та літературу в школі. Ті роки дали йому перше глибоке відчуття єдності з народом, із землею, з рідною культурою, що згодом вилилося в його поезії.
З 1956 року Герасименко був членом КПРС, а того ж року вступив і до Спілки письменників СРСР, зміцнивши свою позицію у літературному процесі.
Творчий шлях Юрія Георгійовича розпочався ще в роки війни — перші вірші були надруковані в 1944 році. Писав українською мовою, і кожен рядок його творів пройнятий теплом батьківської землі та тонкою філософією буднів.
Протягом свого життя Герасименко видав чимало поетичних збірок, кожна з яких віддзеркалювала етапи його особистого та творчого становлення: "Повноліття" (1952), "Напровесні" (1955), "Круті дороги" (1957), "Людина на шляху" (1958) — книги, що засвідчили пошуки сенсу життя, дороги до себе. Особливе місце посідають його книжки "Тарасова зоря" (1962) та "Запах хліба" (1972), у яких звучить глибока повага до минулого й майбутнього рідного краю.
Юрій Герасименко відомий також своєю працею в жанрі наукової фантастики: збірки "Коли вмирає Безсмертний" (1964) і "Кожен побачить сонце" (1965) відкрили нову грань його таланту, демонструючи здатність поєднувати реальність із тонкою грою уяви.
Не менш важливою сторінкою його творчості стали повісті-казки, зокрема "Наталка і Великий Вітер" (1967) — ніжна, світла історія, що закарбувалась у пам’яті багатьох поколінь юних читачів.
Герасименко був не лише поетом і прозаїком, а й критиком, який умів чесно й глибоко оцінювати літературний процес. У 1979 році вийшла його збірка критичних статей "Знай високе місце своє" — спроба осмислити свій і чужий творчий шлях у складному культурному контексті епохи.
Останні роки життя Юрія Георгійовича були наповнені активною працею — він писав, редагував, підтримував молодих авторів. 17 січня 1985 року його земна дорога обірвалася в рідному Харкові, але пам'ять про нього живе у рядках віршів, у героях фантастичних повістей, у світлій тузі його лірики за людиною і світом.