Михайло Гайворонський — пісняр стрілецької долі
Михайло Гайворонський народився 15 вересня 1892 року у мальовничих Заліщиках — містечку над Дністром, де вже з перших років життя в ньому проростала глибока любов до музики та знань. Сусідка Марія Українець згадувала про малого Михайлика: "Сидів собі під хатою, щупленький, замріяний, завжди з книжкою... або задумливо вдивлявся у простори".
Навчання хлопець розпочав у рідному містечку, де закінчив сім класів, а згодом і вчительську семінарію. Саме в ті юні роки в його душі назавжди поселився звук цимбалів, на яких учив його грати циган на ім’я Місько, а ще — голос батькової сопілки. Через десятиліття Михайло писав: "Сорок літ проминуло, а я все ще чую ту сопілку і свої перші мелодії на цимбалах…".
У 1912 році юний педагог розпочав викладацьку діяльність у селі Зашків неподалік Львова. Водночас із працею навчався у Львівському музичному інституті імені Лисенка, доповнюючи свої знання самоосвітою, працюючи з польською та німецькою музичною літературою.
1914 рік став для Гайворонського особливим: на святковому концерті у Львові, присвяченому 100-річчю з дня народження Тараса Шевченка, він уперше диригував великим учительським хором і представив свій дебютний твір "Ідіть" на слова Олександра Олеся, підписавшись псевдонімом Орест Тин.
Однак Перша світова війна перервала його мирну працю. Гайворонський став вояком Українських Січових Стрільців, де керував оркестрами і хорами, залишивши величезний творчий спадок стрілецької пісні. Він складав музику на тексти таких видатних авторів, як Богдан Лепкий, Петро Карманський, Юрій Шкрумеляк, Роман Купчинський, а часто й сам писав вірші. Серед його найвідоміших пісень — "Йде січове військо до бою" та "Ой, впав стрілець".
За роки війни та визвольної боротьби Михайло Гайворонський створив понад два десятки стрілецьких пісень, багато з яких стали справжнім музичним символом покоління. Його твори були надруковані у "Стрілецькій антології", "Співанках УСС", "Сурмі", що видавалися у Львові.
Після війни композитор працював учителем співу в школі сестер Василіянок у Львові та очолював знаний хор "Боян". Його праця увінчалася виданням семи випусків обробок народних пісень — від ніжних ліричних мелодій до величних кантів.
Матеріальна скрута змусила Михайла у 1923 році емігрувати до США. У Нью-Йорку він продовжив свою діяльність — викладав музику, створював оркестри й хори, навчався в Колумбійському університеті, де заслужив почесну премію імені Мозенталя за оригінальні композиції — вперше в історії відзначену українцем.
Мріючи про підняття української музичної культури в еміграції, у 1930 році Гайворонський створив Українську консерваторію в Америці. Саме там, на першому концерті в Елізабеті, виступили сім об'єднаних хорів.
Однак тягар війни залишив слід на його здоров'ї: ще з фронтових років Михайло страждав на туберкульоз. Попри хворобу, він залишався творчо активним, видавши кілька важливих праць, серед яких "Полісся", "Наша музика в Америці", нові цикли камерної та хорової музики.
1938 рік став особливо плідним: тоді він створив низку оркестрових і вокальних творів, включно зі скрипковими композиціями "Прелюдія" та "Сонета", а також підготував кантати для хору.
12 вересня 1949 року Михайло Гайворонський відійшов у вічність у Нью-Йорку, залишивши по собі неоціненний спадок української культури. Похований там же, далеко від рідних берегів Дністра. І лише через багато років — у 1992 році — на батьківщині, у Заліщиках, було урочисто відкрито пам'ятник великому пісняреві.