Мечислав Гаско: життя, поєднане з боротьбою і творчістю
Мечислав Едмундович Гаско, чия доля стала символом боротьби за свободу й гідність, народився 27 січня 1907 року у Луцьку, в родині службовця. Його юність припала на непростий час: Волинь тоді опинилася під владою шляхетської Польщі. Ще зовсім юним хлопцем Гаско вступив до лав революційного підпілля, прагнучи змінити долю свого краю.
1924 року польські власті заарештували його за участь у підпільній діяльності. У луцькій тюрмі юнак зазнав тортур і жорстокого поводження. Проте після півроку поневірянь і завдяки втручанню громадськості його було звільнено. Розуміючи небезпеку подальших переслідувань, Мечислав змушений був емігрувати на Радянську Україну, де почав новий етап свого життя — здобув освіту в Харківському інституті народного господарства і розпочав літературну діяльність.
У 1930–1934 роках він навчався в аспірантурі Інституту червоної професури — одному з престижних навчальних закладів того часу. У ці роки Гаско приєднався до літературної організації "Західна Україна", яка об'єднувала політичних емігрантів із Галичини, Буковини та Закарпаття. Він активно друкував свої вірші, уривки з поем, літературно-критичні статті у журналі "Західна Україна", відгукуючись на болючі теми тогочасної боротьби.
Його поетичні збірки "Обабіч кордону" (1930), "Шлю вам свій привіт" та "Над аеродромом" (1931) були пройняті духом спротиву та вірою в звільнення поневоленого українського народу. Поезія Гаска кликала до боротьби, надихала і давала надію землякам по обидва боки кордону.
Та навіть на радянській землі, де, здавалося б, емігранти шукали притулок і можливість реалізувати свої ідеали, Гаска не оминули переслідування. Улітку 1933 року його заарештували, звинувативши у вигаданій "участі у контрреволюційній письменницькій організації". Мучили допитами, вибивали "зізнання", і зрештою — особлива нарада засудила його на три роки концтаборів.
Свою кару Гаско відбував на холодній і нелюдській Печорі, де доля звела його з іншими репресованими діячами української культури — Остапом Вишнею та Володимиром Гжицьким. Життя в таборах залишило незгладимий слід на його здоров'ї й подальшій долі.
Лише через десятиліття, у 1956 році, Київський військовий трибунал визнав справу проти Мечислава Гаска фальшивою і повністю його реабілітував. Після реабілітації він оселився в Києві й повернувся до літературної праці.
Попри фізичні страждання і роки в таборах, Гаско створив низку вагомих творів. Серед його здобутків — поетичні збірки, літературно-критичні нариси та праці, присвячені культурній спадщині України: "Ланки життя" (1967), "Про що розповідають малюнки Тараса Шевченка" (1970), "У колі Шевченкових та Гоголівських друзів" (1980), "Пошуки і знахідки" (1990) та інші.
Його творчість глибоко осмислювала історію й культуру українського народу, звертаючись до образів Шевченка, Гоголя та багатьох інших митців, які в своїх творах передавали дух української нації.
Мечислав Гаско — це приклад митця, чия життєва стежка була тернистою, але сповненою гідності й любові до України. Його життя — це нагадування про ціну свободи і необхідність боротьби за право бути собою.