Анатолій Гарматюк: поет-гуморист із серця Поділля
Ім’я Анатолія Гарматюка заслужено асоціюють із подільським гумором і сатирою. Народжений на благословенній землі Вінниччини, він присвятив їй не лише свою творчість, а й усе своє життя. Саме тут він написав більшість своїх яскравих сатиричних творів, якими вмів дошкульно, але доброзичливо висміювати людські вади і абсурди радянської дійсності.
Народився Анатолій Панасович 14 січня 1936 року в селі Мигалівці Барського району у родині вчителів. Дитинство його припало на складні роки війни та відбудови. Серед спогадів про ті часи назавжди залишились бабусині теплі руки, мамина ніжна усмішка і перші уроки стійкості перед труднощами. Під час німецької окупації сім’я вимушено перебралася до родичів на Хмельниччину.
Після війни, у 1946 році, Гарматюки переїхали до Ужгорода. Саме там Анатолій закінчив шостий клас місцевої школи, продовжуючи плекати любов до літератури і театру, беручи участь у драмгуртках і пишучи перші сценарії та вірші. 1949 року родина оселилася в Чорткові Тернопільської області, де батьки викладали до самої пенсії.
У 1953 році Анатолій закінчив Чортківську середню школу №1 із золотою медаллю. Того ж року у районній газеті "Нове життя" з'явився його перший надрукований вірш. Мав можливість вступити до будь-якого вищого навчального закладу без іспитів, але дослухався до поради батьків спочатку здобути практичну спеціальність. Так він став студентом гірничого факультету Київського політехнічного інституту.
Попри технічну спеціальність, поклик до творчості не відпускав. У щоденнику за червень 1954 року Анатолій занотовує, як хвиля поетичного натхнення не дозволила йому сконцентруватися на підготовці до іспиту з фізики, і під його рукою народилася пісня про Марусю.
Навчаючись в інституті, юнак активно відвідував літературне об’єднання, друкував свої вірші та замальовки у студентських виданнях. Саме там товариші пророкували йому майбутнє в жанрі гумору.
Після блискучого закінчення інституту у 1958 році Анатолій працював інженером-гірником на кар’єрах Тернопільщини, у Молдові, а згодом — у проектному інституті в Донецьку. У грудні 1960 року доля зводить його з легендарним сатириком Степаном Олійником, після чого Анатолій остаточно обирає шлях гумориста.
У Донецьку він потрапив у коло талановитих україномовних літераторів-початківців, серед яких були Василь Стус, Василь Захарченко, Володимир Міщенко. Спілкування з цими особистостями стало вирішальним у формуванні його літературного обличчя.
У 1961 році Анатолій Гарматюк залишає інженерну кар’єру, переходить працювати кореспондентом Донецького обласного радіо, а згодом — редактором видавництва "Донбас". У цей час він дебютує першою книжкою сатири й гумору "Проти шерсті" (1963), за нею виходить "Лисяча наука" (1966).
Та саме тоді над молодими письменниками з українським словом починаються переслідування КДБ. Гарматюк пережив допити, обшуки, залякування, але завдяки підтримці товаришів і власній мужності уникнув арешту.
Наприкінці 1972 року він переїжджає до Вінниці, де, попри труднощі з працевлаштуванням, продовжує творити. Працював у системі Облспоживспілки, згодом інженером у міжрегіональній лабораторії "Держстандарт". І водночас активно займався літературною діяльністю: керував літературною студією "Сонячні кларнети", а з 1982 року став членом Спілки письменників України.
Творчість Гарматюка — це цілий світ народного гумору, глибокої любові до рідної землі й критичного осмислення дійсності. Він був одним із ініціаторів започаткування свят Степана Руданського у Хомутинцях і Калинівці, а також організатором Вінницького куреня гумористів.
За своє життя Анатолій Гарматюк видав понад 30 книг сатири, гумору, поезії та публіцистики, а його творча спадщина налічує понад десять томів. Лауреат літературних премій імені Степана Олійника, Микити Годованця, Степана Руданського, він неодноразово здобував перемоги на конкурсах гумору й сатири в Україні.
Після його смерті світ побачили ще сім збірок, а пам’ять про нього увічнена меморіальними дошками, літературними конкурсами "Вінницька гуморина" і "Усміхніться, люди добрі!".
Анатолій Гарматюк залишив нам не лише багату творчу спадщину, але й яскравий приклад незламної любові до рідного слова, до народу, до гумору, який лікує серця.