Андрій Гарасевич: поет, музикант, альпініст – людина високих вершин
Андрій Гарасевич народився 13 серпня 1917 року у Львові, в серці української культури, серед вулиць, наповнених історією й натхненням. Коли хлопцеві було всього чотири роки, його родина переїхала на Закарпаття — край, що став для нього справжньою школою життя й джерелом перших великих вражень. Саме там він долучився до Українського Пластового Уладу, який на багато років став для нього середовищем духовного і фізичного гарту.
Початкову освіту Андрій здобував у Рахові та Хусті, а з 1934 року, вступивши до шостого класу, навчання продовжив в Ужгороді. Тут же розпочав свою музичну освіту під керівництвом професорки Софії Дністрянської, вивчаючи гру на фортепіано. Навчання завершив у 1936 році, склавши матуру, та вже тоді виявив неабиякий літературний хист. Його перші твори почали друкуватися у місцевій пресі з 1935 року, а згодом з'являлися й у відомих львівських та галицьких виданнях — таких, як "Обрії" та "Напередодні". Іноді він підписував свої тексти псевдонімом Василь Сурмач.
Період його ужгородської творчості позначений глибоким патріотичним духом. Його сонети, пронизані темами козацтва й моря, засвідчують прагнення молодого поета знайти своє місце у світі великої української культури. У 1941 році в Празі вийшла перша збірка його поезій "Сонети".
Восени 1937 року Гарасевич переїхав до Праги, одного з найвідоміших центрів української еміграції. Тут він спочатку розпочав студії права у Карловому університеті, проте вже за рік перейшов на філософський факультет, обравши спеціалізацію з літературознавства. У Празі літературна діяльність Андрія тільки посилилася: він став членом так званої празької групи поетів, разом із такими постатями як Олег Ольжич та Юрій Мосендз. В його творчості все більше з’являється прагнення осмислити історію та культуру не лише України, а й Європи загалом.
Його поетичний цикл "Легенди й образи", зокрема поема "Плач Єремії", стали справжньою вершиною його патріотичної творчості. Натхненням для нього слугували і праці таких митців як Райнер Марія Рільке, Микола Вороний, Євген Маланюк, Олександр Блок. Саме творчість Євгена Маланюка стала темою його докторської дисертації.
Після закінчення Другої світової війни Андрій разом із родиною оселяється у Берхтесгадені в Німеччині. Тут він знову активно включається в діяльність Українського Пластового Уладу. Його душа, вже наповнена любов'ю до поезії й музики, знаходить третє велике захоплення — альпінізм. І це захоплення, як і все інше в його житті, стає справжнім життєвим кредо.
У циклі віршів "Самотність" Андрій Гарасевич відкриває нам самого себе: ніжного й водночас твердого, захопленого мріями про висоти — не лише фізичні, а й духовні. Його проза, яку публікували в журналі "Арка", також відображає цю глибоку внутрішню боротьбу за ідеал.
У музиці він вирізнявся як талановитий інтерпретатор класичних творів, особливо цінуючи Бетховена за його глибину і драматизм.
Альпінізм, остання велика любов Андрія, зрештою став фатальним захопленням. 24 липня 1947 року, під час сходження на скельні стіни гори Вацман в Альпах, він зірвався і загинув, упавши з висоти понад 800 метрів. Так трагічно обірвалося життя людини, що прагнула не лише долати фізичні вершини, але й вічно йти за покликом душі.
Андрій Гарасевич залишив по собі світлу пам’ять. Він був людиною, яка намагалася здійснити всі свої можливості: у слові, у музиці, в любові до природи й рідного краю. Його приклад вчить нас любити життя, прагнути краси і не зраджувати своїй Батьківщині, навіть тоді, коли між тобою і рідною землею — тисячі кілометрів.